114 загиблих: у Рогатинській громаді відкрили меморіальні дошки ще трьом захисникам

У Рогатині на Івано-Франківщині відкрили пам’ятні дошки трьом полеглим Героям — Володимиру Ільчишину, Володимиру Верб’яному та Степану Малецькому. Рогатинська громада втратила на війні уже 114 захисників, ще понад 80 вважаються зниклими безвісти.
26 Травня, 2026
Переглядів: 2498
На фасаді ліцею відкрили пам’ятні дошки трьом колишнім випускникам
На фасаді ліцею відкрили пам’ятні дошки трьом колишнім випускникам
Головні новини Калуша та Прикарпаття
Телеграм Інстаграм

Сьогодні, 26 травня, на фасаді Рогатинського ліцею №1 відкрили пам’ятні дошки трьом колишнім випускникам — захисникам Володимиру Ільчишину, Володимиру Верб’яному та Степану Малецькому, інформують "Вікна" з посиланням на Рогатинську міську раду.

У дворі зібралися рідні, друзі, побратими, учні, вчителі, представники громади. Священник УГКЦ о. Василь Бояновський освятив меморіальні дошки. Відтак відбулося віче-реквієм. 

Міський голова Сергій Насалик повідомив, що на війні загинули 114 загиблих захисників із Рогатинської громади, ще понад 80 — зникли безвісти. 

"Ці дошки встановлено тут, на фасаді рідної школи, щоб ви, рідні і близькі люди, відчували: наш освітній заклад з вами, він розділяє ваш біль", — зазначила директорка ліцею Мирослава Генега.

Володимир Ільчишин (07.02.1986 23.11.2025) за десять років пройшов майже всю лінію фронту. Артилерист. Оператор роботизованих систем. Командир відділення. Героїчно загинув поблизу села Бересток Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії. Його друг згадував: після перемоги Володимир хотів одружитися. Просто жити і мати сім’ю. 

Володимир Верб’яний (06.10.1974  23.11.2025) був людиною світла. Музикант, художник, депутат, волонтер, чоловік із «золотими руками». Він умів співати, працювати з напівкоштовним камінням. Але в перший день повномасштабної війни став до лав ЗСУ. Героїчно загинув у селі Степанівка Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії.

Степан Малецький (11.08.1988 24.01.2026) мав доньку Настю. Для нього вона була «промінчиком світла». На війну пішов добровільно, служив снайпером, пережив поранення й контузії, повернувся додому доглядати хвору матір. А потім його серце зупинилося

Дружина Степана, Зоряна Іванівна, крізь сльози сказала:

"Нас підтримує те, що ви пам’ятаєте про наших захисників".