Мрія про донечку та несподіване благословення
У молодості 48-річний Микола та 45-річна Ірина про багатодітну родину не замислювалися. Чоловік дуже хотів донечку і навіть дивився відеоуроки, як заплітати косички. Проте доля розпорядилася інакше.
Микола: «Я пишаюся своїми дітьми і тепер навіть не уявляю, якби була дівчинка. Моя найбільша мрія стосовно синів — щоб їхнє життя було присвячене Богу. Це для будь-якої віруючої людини найбільше бажання».
Ірина: «Бог покерував по-іншому: маємо п’ятеро синів — і це радість. Я жартую, що чоловік просто дуже хотів дівчинку. Дітей своїх люблю і дякую, що всі здорові. У Біблії написано, що діти — це нагорода. Ти любиш і переживаєш за кожного однаково».
П'ять синів — п'ять різних характерів
Ірина наголошує, що всі хлопці різні, тому до кожного потрібен індивідуальний підхід:
- Юрій (27 років) — найстарший, відповідальний та цілеспрямований. Зараз допомагає батькові у мебельній справі.
- Назарій (20 років) — самостійний, навчався у Словаччині, а нині працює в Німеччині.
- Захарій (13 років) — комунікабельний футболіст, навчається у 7-му спортивному класі Калуського ліцею №6.
- Даниїл та Марк (двійнята) — закінчують 4-й клас початкової школи №11 та готуються до вступу в ліцей імені Дмитра Бахматюка. Обидва обожнюють спорт. Старший на 9 хвилин Даня — жартівник, який прагне робити все швидко, а Марк — більш наполегливий.
Микола (сміється): «Вони всі такі відповідальні, розумні та красиві, як їхня мама. Усе найкраще — від неї, а решту — від тата».
Будні «шкільної їдальні» та медичні перестороги
Найважче матері було тоді, коли діти маленькими хворіли. Між першими трьома хлопцями різниця у віці становить 7,5 років, тому вони встигали підрости. А коли народилася двійня, Захарію не було й трьох років — розділити увагу на всіх виявилося непросто.
Крім того, через групу крові лікарі взагалі не рекомендували Ірині мати більше двох дітей. Попри це, вона народила п'ятьох синів самостійно. Подружжя практикувало партнерські пологи, що стало великою підтримкою для жінки.
Масштаби побуту в родині вражають:
Ірина: «Щодо їжі, то хлопці не перебірливі. Готую корисне, чипси та сухарики не дозволяємо. Я сміюся, що варю як у шкільній їдальні: першого — 10 літрів, другого — 5–6 літрів. До цього звикаєш, зараз уже не змогла б зварити літру чи дві. Дуже люблю, коли до нас приходять родичі, ми завжди рахуємо, коли наступний день народження».
Філософія виховання: вчасно відпустити
Батьки розуміють, що виховати п'ятьох жвавих хлопців — це важка фізична, моральна та фінансова праця, проте ні про що не шкодують.
Ірина: «У Біблії написано, що діти мають відліпитися від батька і матері. Вони з нами тимчасово. Завдання батьків — вкласти в них по максимуму любові та християнських цінностей, поки вони поруч, і вчити жити за Словом Божим. Суспільство часто фокусується лише на "Матері-героїні", опускаючи роль батька. А для хлопців тато має бути головним прикладом».
Звання «Мати-героїня» Ірина отримала лише через два роки очікування після подачі документів (їх дозволено подавати, коли молодшим дітям виповнюється 8 років). Отриману одноразову виплату у 33 тисячі гривень та безкоштовний проїзд для дітей жінка називає хорошою підтримкою, хоча саму нагороду сприймає радше як «власне підтвердження».
Визнання помилок та повага до жіночої праці
Микола Поташник, який зараз є пастором калуської церкви «Благодать», чесно визнає свої колишні батьківські помилки та щиро захоплюється дружиною.
Микола: «Коли народилися двоє старших хлопців, ми ще не мали живої віри, тому я наробив помилок. Треба пам’ятати, що дітей потрібно просто любити й приймати такими, як є, адже дитина не може бути на одному розумовому рівні з дорослим. Зараз я вчу синів поважати своїх майбутніх дружин, допомагати їм і першими йти назустріч. Не соромлюся і сам просити вибачення у дітей».
Чоловік додає, що домашня праця жінки часто знецінюється суспільством, хоча є неймовірно важкою:
Микола: «Коли ми повернулися з-за кордону, я працював на заводі, а весь тягар виховання трьох молодших дітей та побут лягли на Ірину. Це була праця по 20 годин на добу. Найважче — коли жінці кажуть, що вона "нічого не робить, бо сидить удома". Насправді, тягати мішки з цементом на будівництві набагато легше, ніж без вихідних і відпусток перебувати в декреті 24/7. Для мене моя дружина — справжня героїня».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
