До повномасштабного вторгнення Влад мешкав у селищі Тернувате, що на Запоріжжі, та розвивав власну невелику справу — продавав прохолодні літні напої. Саме завдяки колишньому бізнесу він і отримав свій теперішній позивний.
Коли ворог підійшов близько до рідної домівки, чоловік не вагаючись підписав контракт. Він добровільно став до лав 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ (Івано-Франківщина), щоб захищати свій край та бути поруч із близькими.
Свій шлях у війську Влад розпочав на позиції кухаря. Сьогодні він уже тимчасово виконує обов’язки начальника кухні. Військовий точно знає, що ситий боєць — це ефективний боєць.
«Як солдата нагодуєш, так він і буде працювати. Від сніданку чи обіду залежить і настрій, і сили, і мотивація», — ділиться «Мохіто».
Війна диктує свої умови, і небезпека на фронтовій кухні чатує щомиті. Влад згадує випадок, коли під час обіду надійшов сигнал про загрозу ударів керованими авіабомбами (КАБ).
Поки всі збиралися в укриття, одна з посестер вирішила швидко доїсти свою порцію. Саме в цей момент відбувся приліт ворожого снаряда. На щастя, всі вціліли, хоча рис розлетівся по всій кухні. Того ж дня підрозділу довелося терміново переїхати на нове місце.
Для «Мохіто» служба — це прояв найвищої відповідальності. Він закликає кожного українця не залишатися байдужим і долучатися до наближення перемоги.
«Мені теж колись казали: «Та війна десь далеко». Але потім ти розумієш, що війна дуже швидко стає близько. Тому кожен має робити для країни те, що може», — наголошує захисник.
