Про це офіційно повідомила Рогатинська міська рада, опублікувавши сповнені скорботи спогади про життєвий та бойовий шлях Героя.
Захисник народився 4 квітня 1995 року в селі Долиняни. Проте боротися за себе йому довелося з перших хвилин життя.
«З перших днів своєї появи на світ, хлопчик боровся за своє право жити. Як згадує мама Тетяна, вони охрестили його ще у пологовому, лікарі не давали жодних оптимістичних прогнозів. Однак Тарас виявився справжнім бійцем і кожним своїм подихом тримався за життя. Молитвами мами він вижив», — зазначають у міській раді.
Хлопець зростав у великій родині, де панували особливі цінності: «у колі люблячої багатодітної родини, де ділитися – було ознакою любові. Ділитися усім — хлібом, працею, труднощами, турботою». Після навчання він працював на залізниці, згодом — за кордоном, грав за місцеву футбольну команду та завжди був «людиною з відкритою душею».
21 квітня 2022 року Тарас став на захист України, отримавши посаду розвідника у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Воїн пройшов найзапекліші бої на Донецькому, Запорізькому напрямках та брав участь у Курській операції. Окремою сторінкою його служби стала легендарна оборона лівобережжя Херсонщини.
«Під час операції «Кринки» понад пів року під постійними обстрілами, ударами КАБів та дронів разом з побратимами тримав оборону зруйнованого населеного пункту Кринки. Власне там, у тому пеклі, Тарас знайшов своє кохання, свою Ганусю. Загартоване війною почуття переросло у міцне подружжя, у якому народився синочок Андрійко», — йдеться у повідомленні громади.
Попри важкі контузії, боєць відмовлявся йти з передової, повторюючи: «Не можу покинути своїх хлопців». Останнє побачення з найріднішими відбулося всього за два тижні до трагедії:
«Ще два тижні тому восьмимісячний Андрійко тулився до татової м’якої бороди, обіймав його за шию своїми маленькими рученятами. Тарас боявся сполохати цей момент щастя, хотів зупинити час, щоб насолодитися тою украденою у війни радістю. Це останнє прощання з сім’єю було дуже тривожним. Він пішов з дому не озираючись, наче відчував, що йде назавжди».
Життя молодшого сержанта Тараса Козара обірвалося 28 травня 2026 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу міста Костянтинівка Донецької області. Захисник нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудними знаками «За взірцеву службу» та «Ветеран війни».
Побратими згадують командира з невимовним болем:
«Сьогодні загинув справжній морпіх. Веселий хвацький козарлюга. Для своїх бойових товаришів він був не просто другом, а братом, готовим віддати за них своє життя. І віддав — за кожного з нас».
У полеглого Героя залишились дружина, маленький син, батьки, сестри, брат і бабусі. Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині:
«Оте відчуття вирваного серця і порожнечі завдає нестерпного болю кожній українській родині, яка замість обіймів найрідніших, яких забрала війна, тулить до серця синьо-жовте знамено... Нехай наша молитовна підтримка допоможе пережити Вам це непоправне горе».
Про дату та час прощання із Захисником у громаді повідомлять додатково.
