Історія про те, як кохання, дитяча віра та «маленька домашня СБУ» перемогли довгі місяці невідомості — у матеріалі "Вікон".
5 червня відбувся масштабний 75-й обмін полоненими, під час якого з російської неволі повернули 186 українців: 185 військовослужбовців та одного цивільного, якого утримували з 2022 року. Серед звільнених захисників — четверо бійців із Прикарпаття: Мирон Борсукевич з Долини, Микола Гошій та Руслан Костюк з Тисменицької громади, а також 46-річний кулеметник Любомир Паньків.
Від цивільного будівельника до кулеметника
Любомир Паньків родом із села Черемхів Коршівської громади Коломийського району, але з родиною проживав в Івано-Франківську. У цивільному житті він був будівельником, робив ремонти, а останні два роки перед повномасштабним вторгненням працював за кордоном.
У перші дні великої війни Любомир самостійно ходив до військкомату, а згодом отримав повістку на вулиці в Івано-Франківську. Він потрапив до 4-ї танкової бригади, де служив кулеметником. Півтора року чоловік захищав Україну. Після контузії місяць відновлювався у санаторії, куди до нього приїздили дружина з сином, а також тричі побував удома у відпустці. Родина дуже сумувала за татом і при кожній можливості їздила на короткі зустрічі до Харкова чи Краматорська. З сином Владиславом Любомир навіть на відстані через відеозв'язок будував Lego та грався машинками.
Родина Паньківих. Фото: родинний архів
Любомир Паньків потрапив до 4-ї танкової бригади, де служив кулеметником
Зникнення на позиціях та віра всупереч усьому
Востаннє Іванна спілкувалася з чоловіком у ніч з 24 на 25 грудня 2023 року перед Святою вечерею. Любомир попередив, що йде на позиції й не буде на зв'язку три дні. Коли час минув, а дзвінка не було, жінка почала самостійні пошуки. Зв'язок тоді зник із усіма 9 військовими, які тієї нічі пішли на завдання.
«Жити в невідомості важко… Через 5 днів побратим зателефонував, що їхні дрони росіяни глушать, тому спробували наступати. Знайшли Любомирів кулемет, тіл не виявили, і це дуже тішило. Завжди відчувала, що він живий, надія не покидала, і я твердо в це вірила», — пригадує Іванна.
Жінка шукала інформацію через соцмережі та трималася разом із рідними інших зниклих бійців. Щоб знайти ресурси жити далі, у жовтні минулого року Іванна взяла участь у триденному ретриті «Віднова» у Вишкові, де журналісти «Вікон» вперше з нею і познайомилися.
У лютому вона побачила інтерв’ю полоненого побратима, а 18 квітня Червоний Хрест офіційно підтвердив, що Любомир перебуває у неволі. За час полону чоловік змінив три СіЗО (колонії), де його залучали до роботи. Згодом звільнений військовий зі Львова, який сидів із Любомиром, розповів Іванні, що її чоловік підбадьорював інших та постійно згадував про свою сім'ю. П'ятьох його побратимів звільнили раніше.
Перед Великоднем Координаційний штаб повідомив про наявність листа від Любомира. У ньому він писав, що любить, сумує, просив маму не хвилюватися, а сина — добре вчитися у школі. Родина написала відповідь, але Любомир її так і не отримав.
Довгоочікуваний обмін та «маленька СБУ»
Іванна моніторила кожен обмін. 5 червня о 14:00 прийшло повідомлення від Координаційного штабу, а за кілька хвилин — сповіщення в «Дії». Проте поспілкуватися вдалося лише через чотири години, і не без пригод.
«Чоловік деякі цифри мого номера телефону переплутав, тому не міг одразу зв’язатися. Я перетелефонувала Роксолані з Тисмениці, чоловік котрої Микола (Гошій. — Авт.) також повернувся того дня. Саме він сказав моєму Любомиру правильний номер. Коли я розповідала чоловіку, скільки інформації за 2,5 роки вдалось назбирати, то він сміявся, що ми маленька СБУ».
Почувши голос один одного, плакали обоє. Іванна планувала їхати до чоловіка із сином та свекрухою вже в суботу, 6 червня, проте Любомир наполіг зачекати тиждень, поки триває карантин та медичний огляд.
Любомир Паньків (крайній зліва) відразу після обміну полоненими 5 червня 2026 року. Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Попереду щасливе літо втрьох та плани на майбутнє
За словами дружини, Любомир схуд, але жалітися не звик. Він уже трохи виспався, поїв і має кращий вигляд. Зараз він активно цікавиться новинами в Україні та питає про брата Іванни Руслана, який також воює.
Родина активно готується до зустрічі та збирає пакунки:
- Смаколики: привезуть солодке, якого в полоні взагалі не було (Любомир любить кекси та цукерки «Зоряне сяйво»).
- Особлива іграшка: син Владислав упевнено везе татові машинку, яку той колись йому купив — хлопчик всюди ходив і спав із нею під час розлуки. Також син готує особливий подарунок до Дня батька.
«Він щасливий і ми щасливі. Я старалась за цей час, як могла синові компенсувати відсутність батька. На вихідних ми часто подорожували: то в дельфінарій, то у парк розваг. З чоловіком плануємо також сімейну поїзду, зокрема за кордон, де багато наших друзів, але спершу хай відновиться і приїде додому», — підсумовує Іванна.
10 липня Любомиру виповниться 47 років. Цього року родина нарешті відсвяткує три сімейні дні народження разом (3 липня — в Іванни, 9 серпня — сину Владиславу виповниться 7 років).
«Для мене його повернення — це Божа винагорода за ті всі хвилювання, пошуки інформації, не пропускання акцій. Інколи на лічені секунди опускалися руки, але я розуміла, що їм в полоні важче, ще й без нас», — каже Іванна Паньків.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
