Журналісти «Вікон» поспілкувалися з мамами Героїв, очільницею ОСББ та мером міста, щоб зрозуміти, чи вдасться сторонам знайти компроміс.
Із рідними трьох молодих військовослужбовців, які загинули за Україну, зустрічаємося на Алеї слави. Під час спілкування їхні погляди раз у раз спрямовуються на стіну будинку, розташованого за кілька метрів від портретів. На жаль, вона стала яблуком розбрату між ними та окремими мешканцями будинку, фасад якого хочуть прикрасити муралом на згадку про Героїв.
«Мені болить людська байдужість», — Леся Яворська
Мама загиблого Героя Станіслава Яворського розповідає, що її 21-річний син після закінчення інституту пішов добровольцем у ССО. Він свідомо зробив свій вибір та рік готувався до служби в елітних військах.
«Син провоював майже рік. Вони з побратимами виконували важкі завдання — брали в полон росіян, щоб поповнювати обмінний фонд. Ризикували, попри страх, по 20 кілометрів ходили пішки. Говорив нам із татом, що пішов захищати двох рідних сестер: Аню та Олю. Він вважав, що для спільного результату кожен має зробити свій внесок», — пригадує Леся Яворська.
У ССО служили і брати Гаврильці — Станіслав та Назарій, який загинув у вересні 2024 року. Згодом, розповідає пані Леся, старший брат запропонував створити мурал, щоб люди знали, якою ціною дається мирне небо в Калуші, випита чашка кави та можливість спокійно працювати.
17 листопада 2025 року відбулося засідання Координаційної ради з питань впровадження ветеранської політики при Калуській міській раді. Представників ОСББ на ньому не було, оскільки в будинковому чаті під час голосування макет муралу вже погодили. Залишилося тільки підготувати стіну — місцева влада пообіцяла її утеплити. Згодом у макет внесли корективи й додали портрет її сина.
«Він в окулярах, тому й не впізнати, хто це. На муралі — один захисник із 3-ї штурмової та двоє — з ССО. Цього року виявилося, що треба знову проводити голосування. Люди, особливо з 9-го під’їзду, — проти. Вони кажуть, що їм прилетить ракета через те, що намальовані військові. Також поруч Алея слави, яку вони порівнюють із цвинтарем, тому вважають, що їхні діти постійно бачать сум», — зі сльозами переповідає мати Героя.
Жінка наводить як приклад столицю, де створено вже понад 100 муралів військовим. Воїнів ушановують настінними малюнками й в інших українських містах. Нещодавно у Запоріжжі вшанували пам’ять Василя Дрогомирецького з Бондарова.
«Складається таке враження, що проти цього протестують ті, у кого нікого немає на війні. Вони не розуміють, що таке постійно заглядати в телефон і моніторити зв’язок. На муралі ми вшановуємо не персональні прізвища, а пам’ять про дітей — корінних калушан, чиї мрії вже ніколи не здійсняться. Мені болить людська байдужість у моєму рідному місті».
За словами Лесі Яворської, мурал — це пам’ять про тих і повага до тих, хто дійсно воює, а не просто служить (бо це велика різниця) — хто перебуває «на нулі», у прифронтових регіонах та в найгарячіших точках.
Спільний біль та протистояння у тилу
Мама 21-річного Станіслава Соломчака, Жанна Сушкевич, ділиться, що створення муралу фінансово підтримали побратими її сина та інших двох Героїв. Минулого року вартість розпису стіни становила 500 тисяч гривень.
«Спершу мали бути зображені двоє воїнів: мій син та Назар Гаврилець. Хлопці в мирному житті дружили, займалися спортом. Коли Станіслав Яворський загинув, ми попросили його маму також долучитися. Я вважала, що люди будуть задоволені та пишатимуться тим, що на їхньому будинку зображені воїни. А вийшло таке протистояння», — зазнасає мама загиблого воїна.
На мистецькій раді, констатує мама Героя, погодили ескіз малюнка. За словами голови ОСББ, понад 70% жителів проголосували «за» мурал. Тепер дехто каже, що нічого не знав, інші питають, чому мурал присвячений саме цим воїнам. Ініціатори вшанування відповідають: ці постаті уособлюють усіх загиблих за Україну. Крім того, під стінописом планують встановити QR-коди з інформацією про багатьох інших захисників.
«Поруч Алея Героїв, тому цей мурал логічно доповнить простір — усе буде гарно, чисто й акуратно. Але те, що нам довелося пережити на зборах, — це просто якесь приниження. Вони кричали на нас. У мене від того починалася істерика. Я спершу думала, що протестують старші жінки, які чогось не розуміють, а там були молоді, інтелігентні люди... Говорили, що хлопці зображені зі зброєю, і через це їм «прилетить». Я просто шокована. Найболючіше, що вони не дають нам увічнити пам’ять про наших дітей. Мені соромно за таких людей. Проте ми не маємо права здаватися. Наші сини не питали, де хто живе, — вони захищали нас усіх», — додає Жанна Сушкевич.
«Я закликаю нашу громаду об’єднатися довкола цього муралу», — Зоряна Гаврилець
Назарію Гаврильцю був 21 рік. Його мама Зоряна розповідає, що син був справжнім життєлюбом та генератором ідей. Він не дуже любив правила та дисципліну, був надзвичайно легким на підйом, але згодом усвідомив реальність і зрозумів, що може допомогти країні.
«Це боляче, коли виникає таке велике непорозуміння, і право на пам’ять про юнака, який прагнув миру та незалежності, потрібно доводити. Мурал не є символом агресії чи надмірної мілітаризації, та, на жаль, потрібен час, щоб це зрозуміли інші», — впевнена мама загиблого воїна.
Про задум створення стінопису вона дізналася тільки тоді, коли роботи над проєктом уже розпочалися:
«Станіслав сказав мені, що, подорожуючи країною, він бачив гарні мурали, присвячені вшануванню пам’яті Героїв, і має мрію зробити щось схоже для Назарія та ще двох хлопців. Коли навколо цього малюнка почалися проблеми, я дізналася, що насправді відбувається у нашому місті. Це боляче та неприємно», — ділиться пані Зоряна.
Співрозмовниця не була на попередніх зборах, але про все знає із соціальних мереж та коментарів мешканців будинку, які вражають своєю черствістю й байдужістю, а ще більше — бажанням відгородитися від реальності.
«Деякі представники нашої громади живуть у якійсь подвійній реальності. З одного боку — у нас війна, і молоді хлопці, не очікуючи жодної вдячності, без прагнення стати героями чи отримати якісь бенефіти, пішли з власної волі на захист держави. З іншого боку — ті, кого не торкнулися страхіття війни, продовжують жити звичним життям: відвідують спортзали, ходять у кафе й намагаються відокремитися від сьогодення. Саме це найбільше зачіпає за живе. Річ у тім, що ніхто не знає, кого війна може торкнутися завтра», — каже мама загиблого воїна.
Зоряна Гаврилець не є прихильницею конфліктів, тому готова комунікувати з мешканцями та шукати різні аргументи, щоб порозумітися й донести свою ідею. Вона розповідає, що нещодавно переслуховувала голосові повідомлення сина, де він казав, як йому набридло в крижаному окопі, а вийти звідти важко, бо зверху чатують дрони. Теплий душ чи ванна для таких, як її Назарій, взагалі були розкішшю — під руками вони мали тільки вологі серветки.
«Я закликаю нашу громаду об’єднатися довкола цього муралу і таким чином показати, що Назарій та його побратими йшли захищати власну домівку і, зокрема, наше місто, а не владу. Ми, слава Богові, не чуємо дзижчання дронів чи вибухів. Маємо щастя спати у своєму ліжку. Я не хочу, щоб те страхіття, яке пережила я як мама, пережили інші жителі громади. Мурал мав би бути зразком та уособленням світлої й доброї пам’яті, знаком нашої єдності, незламності та мужності. Днями в новинах президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн сказала, що синонімом до слова «мужність» є Україна. Коли закордонні лідери це усвідомлюють, а нашим калушанам важко з цим змиритися — це найбільше крає серце», — підсумувала мама воїна.
Конфлікт всередині будинку: сором сусідів та юридичні процедури
Євгенія Андріїв, мешканка будинку, на якому планують створити мурал, взагалі не розуміє, як може точитися подібна полеміка. За її словами, проти виступають лише кілька жителів дев’ятого під’їзду, що викликає у неї тільки обурення та агресію.
«Я не розумію, як можна бути проти! Люди віддали за нас свої життя, і найменше, що ми можемо зробити, — це увічнити пам’ять про них. Мені дуже соромно за своїх сусідів перед рідними полеглих Героїв. Від їхніх аргументів стає просто смішно — складається враження, що ці люди взагалі перебувають поза контекстом війни. Як можна казати, що мурал «не на часі», або обурюватися тим, що хлопці зображені зі зброєю в руках? Але ж цією зброєю вони ваші дупи захищають!», — емоційно апелює Євгенія.
Співрозмовниця сподівається, що завдяки розголосу стінопис обов’язково з’явиться. Вона пишатиметься тим, що на будинку, в якому вона проживає, з’явиться зображення її однолітків та друзів.
Батько Євгенії понад рік тому зник безвісти на війні. Дівчина волонтерить і завдяки зборам вже вдалося зібрати 7 млн гривень для Сил оборони.
Поки тривають емоційні суперечки, процес перейшов у юридичну площину. ОСББ «Наш дім 2021» на проспекті Лесі Українки уже п’ятий рік очолює Анастасія Мармуш. У будинку розташовано 296 квартир, а також комерційні приміщення. Питання створення муралу постало ще минулого року.
«Я написала в будинкову групу повідомлення про те, що є така ідея від друзів полеглих Героїв. Пост зібрав понад 80 лайків. Але коли хлопці почали працювати над виготовленням документації і на будинку з’явилося риштування, жителі на зборах почали висловлювати зовсім різні думки. Я як голова маю представляти інтереси всіх мешканців будинку і мушу вислухати кожну сторону. Висновки одноосібно робити не можу», — зазначає голова ОСББ.
Наразі завдяки листам-опитуванням зібрано думки близько 40% співвласників житлових та нежитлових приміщень. Проте орендарі не мають права голосу — голосувати можуть тільки власники нерухомості. Опитати решту мешканців планують до кінця місяця. Тоді вже й підбиватимуть підсумки, скільки людей висловилися «за», а скільки — «проти».
«Кожен із нас повинен пам’ятати про полеглих Героїв, про те, що мы сидимо й спілкуємося завдяки їм, живемо, працюємо, маємо дах над головою. Кожна мама зараз відчуває невимовний біль, тому питання шани Героїв взагалі не має обговорюватися. Я вклоняюся тим хлопцям, які віддали життя, і думаю, що нічого поганого в муралі немає. Клаптик цієї стіни, яку утеплять, нікому не зашкодить», — додає Анастасія Мармуш.
За її словами, приблизно 5–7% мешканців на словах були проти — переважно це жителі дев’ятого під’їзду.
Тут виникає очевидний парадокс: стіна будинку мала проблеми із пліснявою ще з 2021 року, адже у під’їзді відрізане централізоване опалення. Створення муралу передбачає безкоштовне розв'язання цієї проблеми для мешканців, адже підготовчі роботи фінансуються містом. Проте супротив активної меншості гальмує процес.
Журналістам «Вікон» не вдалося зафіксувати публічні коментарі від мешканців, які виступають проти створення муралу. Люди відмовляються озвучувати свої аргументи під запис через страх суспільного осуду.
Позиція влади: відступати у питанні муралу не можна
Міський голова Калуша Андрій Найда розповідає, що з ідеєю створити мурал звернулася родина загиблого Назарія Гаврильця. Питання винесли на розгляд Координаційної ради з питань ветеранської політики, до якої входять голови військових спілок, а також члени родин загиблих і безвісти зниклих захисників.
«Звісно, це рішення має рекомендаційний характер, адже будівля належить ОСББ, тому для розміщення муралу потрібне погодження мешканців. Для мене насамперед була важливою думка родин Героїв. Ми розуміємо, що загиблих багато, а на стіні з’являться портрети лише трьох захисників. Утім, рідні полеглих погодилися. Знаю, що голова ОСББ Анастасія Мармуш проводила ці збори, і там виникло чимало суперечностей, зокрема через те, що стіна ще не підготовлена», — каже очільник громади.
За його словами, на наступному засіданні Координаційної ради наприкінці 2025 року ухвалили протокольне доручення підготувати стіну до нанесення малюнка — так, як це раніше робили на майдані Шептицького. Станом на 7 липня 2026 року аналіз цін уже завершився, і впродовж тижня планується укласти договір для початку фасадних робіт, проте міська влада досі очікує на остаточне рішення ОСББ. Попередня вартість робіт становить 580 тисяч гривень.
«Мурал потрібно створити. Поруч розташовані вулиця Героїв України та Алея Героїв. З часом сквер біля політехнічного коледжу ми плануємо перетворити на місце, де діятиме меморіальний комплекс для вшанування наших загиблих захисників. Розумію, комусь може не подобатися, що з вікон доведеться щодня бачити цей малюнок, але ми зобов’язані вшановувати Героїв та показувати, що в цьому питанні громада єдина. Не знаю, чи вважатиме це хтось тиском на мешканців, але це передусім відстоювання позиції родин Героїв та військових. Ми мусимо увічнити їхню пам’ять, і створення цього муралу — один із необхідних кроків», — переконаний очільник міста.
Андрій Михайлович зауважує, що рідні трьох загиблих захисників запропонували саме цю локацію. У місті вистачає вільних фасадів на будинках, але саме тут зображення буде найдоречнішим.
Міський голова ділиться: на початку повномасштабної війни дехто вважав, що перейменування вулиць «не на часі». Проте згодом влада порадилася з депутатами, і вже за кілька місяців у межах декомунізації вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Героїв України.
«Тепер хіба що новій вулиці можемо дати конкретне ім’я, і це — тільки за погодженням із жителями. Наприклад, Січових Стрільців хотіли перейменувати, але там проживає багато захисників. У селі Голинь місцеві не схвалили присвоєння стадіону імені Василя Завадецького. А от у Пійлі перейменували вулицю на честь Олега Перегуди. Що ж до муралу, то відступати ми вже не маємо права», — переконаний міський голова.
Андрій Найда наголошує, що підтримує ініціативу створення муралу не тільки як голова громади, але і як житель міста.
«Не можна говорити пафосних слів на публіку, а з іншого боку — бути проти й затягувати час через те, що когось це обурює, чи чиїсь діти бояться військової тематики. Ми живемо в такий час... У Києві будинок моєї доньки також бомбили, і вона тепер живе у постійному страху. Це війна та її жахи, і ми не повинні ховатися від цієї реальності».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
