Про бабусю, яка ліпила пельмені швидше за машинку, вчила зятя варити бігус, плела онуці коси усемеро та дивувала своїм почуттям гумору, — у матеріалі «Вікон».
Ганні Дутчак вперше цього року стало зле на Поливаний понеділок — у неї стався мікроінсульт. А місяць тому був повторний приступ. Зараз жінка лежить та не розмовляє, проте, коли має настрій, посміхається та ласує солодким.
«На Великдень вона ще пробувала яйце, хоч і настрій змінився, а в понеділок уже не говорила, мала високий тиск та не реагувала на нас. Минулого року практично в цей час бабуся також мала інсульт», — розповідає її зять Ігор Фіцак.
Саме чоловік дочки довгожительки разом із сином Тарасом та дочкою Ольгою за ці роки стали домашніми лікарями: можуть і тиск поміряти, і таблетки дати чи укол зробити. Щоправда, з пігулками, діляться, виникає проблема, особливо коли вони гіркі — доводиться додавати у йогурт чи присипати цукром.
«Інколи баба може собі взяти посудину з цукром і всипати стільки, скільки вважає за потрібне», — сміються рідні.
Також Ганна Дутчак любить їсти рибу. А діти та онуки — її вареники та бігус. Щоправда, жінка уже ними рідних не балує.
«Я уже третій рік на магазинних пирогах живу, — жартує зять. — Відколи одружився, кожна неділя була з варениками. Коли ми з мамою залишались двоє, то я завжди мав замісити тісто, приготувати картопляну начинку та засмажку, а вона — штампувала вареники. З-під її рук виходили, як з машинки: швидко та всі однакові, невеличкі».
Такими ж акуратними і маленькими були у пані Ганни і пельмені.
«Вона дуже любила це діло. Я як з нею ставала, то не могла встигнути: за той час, що я зліпила один, мама видавала три. Вона не вирізала склянкою кружальця — усе робила руками. І пельмені в неї були такі маленькі, прямо як магазинні за формою», — ділиться дочка Галина Фіцак.
Онуки Ольга та Тарас показують на відео, як бабуся ще колядувала. А взимку, коли випадав сильний сніг, вони давали їй палиці, щоб легше було рухатися по хаті. У вуха вставляли навушники та вмикали Rammstein — під цю музику бабуся навіть танцювала.
«Бабуся любила жартувати та співати. Її сороміцькі пісні та коломийки завжди мали неабиякий попит, коли приходили гості», — пригадує Ольга.
«Баба знала стільки віршів та колискових, яких вчила і нас, і наших дітей. Дуже за всіх переживала та хвилювалась. От, наприклад, щоб Оля завжди мала гарне вбрання. А коли дочка з сином пішли до школи, то зустрічала їх біля центральної дороги, а взимку дід ходив снігами протоптувати їм стежку», — розповідає зять.
Зараз кожен день зі старожилкою — на вагу золота, кажуть рідні. Ще місяць тому вона ходила, опираючись на ліжко, а тепер рідним уже страшно піднімати її, щоб не завдати болю. Також щоранку їй намагаються допомогти згадати, як користуватися столовим приладдям, адже жінка почала втрачати пам'ять.
«Для мене дуже відчутна різниця навіть порівняно з минулим роком. Вона завжди шукала собі заняття, хотіла бути корисною і просила дати їй якусь роботу. То кукурудзу перебирає для курей, то картоплі ціле відро начистить — так, що вистачало і нам запекти, і курям, і собаці».
На фото: Ганна Дутчак з чоловіком Дмитром
Зять Ігор ділиться, що з тещею прожив більше, ніж зі своєю мамою, і вона відразу стала йому рідною. За життя бували й суперечки, але вони до неї дуже звикли та не уявляють, як будуть без неї.
«Коли баба на щось злилася, то була дуже впертою. Пам’ятаю, хотіла десь піти з дому, а я не пускав, то вона у 100 років перелізла через паркан (сміється. — Авт.). А так ми з нею добре жили. Наприклад, я на городі садив, а вона сапала. Я сіно робив, а вона — у 90 років згрібала. Бігус мене навчила варити».
Теплими спогадами ділиться і донька:
«Бувало, приїжджаю я з-за кордону і мама чує, що ми з чоловіком сперечаємося. Вона завжди вступалася за нього. Казала: "Ми тут з ним живемо, разом робимо та радимось…". А ще пригадую, як вона бавила братових дочок — Ірину та Марію. Мусила лежати між ними на спині й ні до кого не повертатися, щоб не проявляти до когось більше уваги. Дівчата її буквально ділили навпіл і сварилися, якщо котрась залазила не на свою половину», — з усмішкою пригадує донька.
«Вона дала нам усім добру школу»
Онучка Ольга також наголошує, що бабуся — це величезна частина їхнього життя. Тому прикро щодня відчувати, що через стан здоров’я вона вже згасає.
«Бабуся завжди робила мені зачіски. Я мала гарне волосся — вона плела мені косички втричі, вчетверо, а то й усемеро. Ми з братом як ішли до школи, то завжди чекали, щоб дідо з бабою нас благословили. Тарас найбільше часу проводив біля бабусі, і вона досі на нього реагує. А ще пам'ятую її постійні жарти».
Онук Тарас розповідає, що інколи навіть роботу пропускав, коли бабусі ніяк не могли збити тиск. Також він поділився кумедним випадком із життя:
«Пригадую, вона ніколи не зачиняла двері. Могла лежати собі на гойдалці й не чути навіть, як я машиною у двір заїжджав. Спершу я їй пояснював, що так злодії все повиносять, поки вона спатиме. А одного разу вирішив провчити (сміється. — Авт.). Бабуся була в саду. Я тихенько відчинив вхідні двері й сховався за ними. Баба заходить до хати і примовляє: "Ой, злодії!". Але я одразу вийшов, щоб її сильно не налякати. З того моменту вона вже завжди зачиняла хату».
Рідні пригадують, що їхня старожилка ніколи не заперечувала, коли в будинку хотіли зробити якісь зміни. Завжди казала: «Хоч хату догори ногами перевертайте, головне — щоб я мала де переночувати».
А у відповідь на турботу та любов організм через поважний вік дедалі частіше давав збій. До прикладу, коли робили ремонт у її кімнаті, бабуся перші два дні спостерігала за процесом і щиро раділа, а вже коли стелили підлогу — хвороба прикувала її до ліжка.
Нагадаємо, у 2024 році за день до свого 102-річчя Ганна Дутчак мала забрати закордонний паспорт, бо хотіла поїхати до дочки. Вона стала найстаршою прикарпаткою, котра отримала такий документ.
Як раніше йшлося, голинянка Ганна Дутчак за свої роки прожила нелегке життя. Швидко залишилася сиротою з чотирма молодшими сестрами. Ходила по людях заробляти, щоб прогодувати їх. Коли вийшла заміж, із чоловіком почала будувати будинок. Народили троє дітей. Двох синів уже поховала: одного — у річному віці, іншого — у 48 років. Дочекалася п’ятьох онуків, шістьох правнуків та одну праправнучку. У 90 років стала вдовою. Проте досі має хороше почуття гумору та добру пам'ять, особливо, коли переглядає старі фотографії. Розповідає, хто там зображений, якого віку та про його життя.
За словами директорки територіального центру соціального обслуговування Надії Рим, 104-річна Ганна Дутчак із Голиня є найстаршою жителькою Калуської громади. Також у нас проживає ще три жінки поважного віку. Двоє — із Калуша: Катерина Савчук, котрій у грудні 2025 виповнилося 102 роки, та Тетяна Андрущак, яка того ж місяця відзначила свій 100-літній ювілей. Жителька села Копанки Марія Родзінська у серпні минулого року відсвяткувала 101 рік.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
