У Фаховому коледжі культури та мистецтв зібралось 18 із 45 учасниць вокального ансамблю «Намисто», що святкує 40 років від дня створення. Саме в цих стінах все починалось, тому таку важливу дату вирішили тут організувати. На зустріч приїхали співачки не тільки з усієї України, а навіть із закордону.
Під час зустрічі різних складів "намистинок" учасниці пригадали для читачів "Вікон" свою історію в ансамблі.
До прикладу, Наталія Кулик уже 27 років проживає в Чехії. Для зустрічі з різними поколіннями «намистинок» жінка підлаштувала свою відпустку. Завдяки такому початку вона згодом співала на Різдво в Чехії, навіть змінювала ноти та партії костельного хору.
«Галина Альбертівна (засновниця ансамблю. — Авт.) завжди казала: "Якщо ви не будете хотіти щось робити самі, то ніхто за вас цього робити не буде". Вона чудесна. Постійно цікавилася твоїм життям. У колективі всі були як сім’я», — пригадує співрозмовниця.
Жінка розповідає, що Галину Мартиненко знає найдовше, адже вона її ще в школі вчила співу, коли дівчинці було 10 років. За ці роки вони стали нерозлийвода. Разом і в РАЦСі співом одружували молодят.
«У 1988 році я ще була в декреті, то Галина Альбертівна запросила мене в колектив, бо не вистачало другого сопрано. Там я співала до 1997 року. Мої двоє дітей брали участь у Розколяді», — пригадує Наталія.
Інша «намистинка», Світлана Дубинська, приїхала на зустріч з Коломийщини. Зараз жінка працює художньою керівницею в будинку культури села Раківчик. Там очолює народний аматорський вокальний ансамбль «Яворина», з яким їздить виступати як по Україні, так і за кордон.
«Я живу співом. "Намисто" — це велика школа. У колективі була під час навчання в училищі — з 1989 до 1992 року. Найяскравіший спогад — це 500-річчя Запорізької Січі в Запоріжжі на острові Хортиця. Ми поїхали в турне всіма великими містами України. У Кам’янці-Подільському на стадіоні відбувся мій дебют, де я співала сольну партію. Курс молодого бійця пройшла достойно».
Жінка каже, що без співу вже не уявляла свого подальшого життя. Галина Альбертівна прищепила їй любов до вокалу.
«Сьогоднішня зустріч для мене трепетна та знакова: багато згадок та емоцій. Хочу побачити всіх дівчат, керівницю, пройти весь шлях знову. Коли я співала, ансамбль святкував свій перший ювілей — 5 років. А 40 — це величезний багаж спогадів», — ділиться відчуттями Світлана.
Марія Гутник приїхала в Калуш зі столиці. Вона була однією з восьми перших «намистинок». Якраз у той рік, коли все починалося, дівчина закінчувала училище. Опісля жінка три роки співала в гуцульському ансамблі, потім пішла в декрет, а повернувшись, працювала в школі заступницею директора з виховної роботи.
«Зараз я музична керівниця в школі-інтернаті для дітей із порушеннями розвитку. Там у мене також є колектив із працівників під назвою "Намисто". Маю такі гарні спогади про період співу в Калуші, дуже любила цю справу. Це все для мене дороге та рідне: стіни, люди… Пригадалися вступні іспити, пісня "Лелеченьки"… Я як порахувала роки, мені стало страшно (сміється. — Авт.). На попередніх зустрічах не була, а так хотіла побачити своїх тодішніх колег, з якими досі підтримую спілкування. Наша керівниця — то окрема сторінка в "Намисті". Вона завжди сповнена емоцій. Інколи я не мала сил, але її оптимізм та запал надихали», — з радістю на обличчі пригадує пані Марія.
«З нашого колективу утворилося вже багато «пагонів» по всьому світу»
Засновниця 40-річного вокального ансамблю «Намисто» Галина Мартиненко розповідає, що перші чотири роки колектив мав назву «Молодість». Тодішній директор Калуського культурно-освітнього училища Анатолій Грицан виявив довіру та доручив їй очолити ансамбль.
«Напевно, тоді нас час кликав передати українську красу. Намисто — це жіночий оберіг душі та серця, що не дає проникнути лиху. Тому жінки й одягають його часто. Що ж до ансамблю, то все починалося з 8 дівчат, але згодом ми скоротили склад до 5. За ці роки у нас було 45 учасниць — студенток віком від 15 до 18 років, залежно від вступу. Дві з них, на жаль, уже померли… Це Вікторія Дурбак, яка керувала ансамблем в училищі, а рік тому не стало Тетяни Попович», — ділиться спогадами керівниця.
За ці роки, а особливо під час війни, доля розпорошила жінок по всьому світу. Сама керівниця виїхала до Івано-Франківська й уже 10 років очолює там співочі «Коралі». На заміну їй прийшла Галина Дрозд, яка тепер у Німеччині створила тріо «Ґерданик», де співає ще одна «намистинка». Вони приїхали на ювілей.
«Ансамбль одразу став концертуючим, а не просто навчальним. Можна поділити наш шлях на кілька періодів. Років чотири ми напрацьовували репертуар, потім отримали звання "народний". А далі були поїздки за кордон. Спершу до Польщі на фестиваль "Ждиня" у 1992 році. Також калушани двічі на рік виступали в Німеччині — там дуже любили наші акапельні пісні. Згодом були міжнародні фестивалі, зокрема у Франції та Польщі».
Завдяки дружбі з польським колективом «Побужанє» зародилася співпраця калуської влади з містом Горліце. Навіть калушани разом із тодішнім міським головою Ігорем Насаликом їздили туди
«Основу складали народні пісні в різних варіаціях. Хтось приносив свою улюблену пісню — і ми давали їй "нове" життя, а деякі "народилися", коли побували на Січі. У 1989–1991 роках святкували 500-річчя українського козацтва. Там почули багато пісень із різних регіонів. У наш репертуар запозичили "Спи, маленький козачок", про авторство якої я дізналася аж у 2000-х роках по радіо. Дівчата запам’ятали мелодію, я записала й розклала на голоси. І з 1990 року вона співається в кожному складі, бо звучить як дитяча колискова».
Востаннє з «Намистом» Галина Мартиненко їздила у 2016 чи 2017 році до Португалії. Це було на запрошення колишньої учасниці Галини Ілюк, яка прийшла до ансамблю в 15 років. Тоді засновниця була вже ведучою концерту.
«Коли стоїш за сценою і здалеку чуєш, як звучать твої пісні, у які ти вдихнула життя, а не тільки ноти розписала... Мені навіть сльози наверталися на очі, було приємно, що пісня лунає аж там. Перед референдумом ми їздили на схід України, то нас упізнавали за галицькими строями, які ми придбали в старших жінок. Приємно, що наша діяльність не залишилася в минулому. Багато пісень я співаю з "Коралями", а інші учасниці — зі своїми колективами».
Під час повномасштабного вторгнення багато жінок виїхали за кордон, тому ансамбль узяв тимчасову паузу. Проте зараз кожен у своєму колективі продовжує розпочату справу ще й із благодійною метою — для підтримки ЗСУ.
«Я пишаюся тим, що зробила: відродила багато пісень, велика кількість сучасних композицій стала доступною не тільки для солістів, а й для ансамблю. Маємо відгалуження по всьому світу. Зараз у коледжі культури є "Намисто", проте він лише навчальний. Колектив — це моя творча дитина. Сподіваюсь, її я виховала добре», — завершує розмову співрозмовниця.
На захід, присвячений 40-річному ювілею, з’їхалися 18 учасниць, а деякі долучилися по відеозв'язку. Разом згадували пройдений шлях, співали, розглядали світлини та насолоджувалися смаколиками, які приготувала донька головної «намистинки», котра також свого часу тут співала. Директор Фахового коледжу культури і мистецтв Ярослав Яців привітав ансамбль «Намисто» з такою поважною датою.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
