Цифри мандрівки:
- Дистанція: 250 кілометрів
- Тривалість: 11 днів (із 15 по 25 липня)
- Учасники: 5 друзів із Калуша (17–18 років)
- Вага наплічників: від 10 до 17 кг
- Печатки в паспортах: 18 «ачівок» із маршруту
Вони приходять на зустріч засмаглі, трохи втомлені після тривалої дороги, але з очима, що сяють від емоцій. У руках тримають невеликі паперові книжечки — спеціальні паспорти паломників, укриті різнобарвними печатками з храмів, кав'ярень, бібліотек та сільських рад Поділля. Для п'ятьох калуських друзів це літо точно стане особливим: замість звичних канікул удома вони обрали 250 кілометрів пішого шляху.
Гарні будинки з мозаїкою, проте багато радянської символіки
Компанія з п’яти друзів із Калуша віком 17–18 років вирішила на літніх канікулах (більшість — перед вступом до вищих навчальних закладів) здійснити піший похід Каміно Подоліко — першим українським шляхом Якова від Вінниці до Кам’янця-Подільського. Його протяжність становить 250 кілометрів, хоча можна йти ще далі — до Завалля, розповіли молоді люди.
Цей шлях подолали за 11 днів, хоча на велосипедах це було б швидше.
«Перші дні проходили по 30 кілометрів, а потім — не менше ніж 20», — розповідає 18-річна Тетяна Івасів.
Дівчина родом зі Студінки, а зараз проживає в Калуші та навчається у Фаховому коледжі культури і мистецтв. Саме вона виношувала близько року цю ідею, якою «загорілася» через соціальні мережі. Спершу поділилася зі своїм хлопцем Артемом, а тоді разом розповіли друзям.
«Загалом Вінниця, Хмельницький кардинально інші, ніж Галичина. Там більше аграрної промисловості. У нас, до прикладу, стрімкіші підйоми та чистіші водойми. Мене зацікавили маленькі будинки, оздоблені мозаїкою. Засмутило дуже, що багато радянської символіки: пам’ятників, вулиці не декомунізовані».
«Стоїть наш вказівник, а навпроти — Радянський Союз».
Для дівчини цей шлях не був надскладним, бо зазвичай вона веде активний спосіб життя. Під вечір, звісно, втома була присутня, але в майбутньому Тетяна хоче спробувати проїхати цей маршрут на велосипеді.
По дорозі молодь зустріла двох дівчат із Києва, що йшли до міста Бар, та чоловіка з Херсона, який долав шлях від Бару. Останній мусив трохи під’їжджати, бо мав незручне взуття.
«Головне — зручний рюкзак та взуття, а також шкарпетки»
17-річний Артем Лабик розповідає, що місяцем раніше зі своєю дівчиною Тетяною за чотири дні пройшли Чорногірський хребет, а це з підходом до нього — близько 70 кілометрів.
«Його протяжність набагато менша, але ми говорили, що він для нас обох важчий, бо там треба більше зусиль докласти, щоб підніматися і спускатися. У нас рюкзаки були важчі, адже набрали продуктів, бо по дорозі немає магазинів, а тільки джерела. Коли проходили Каміно Подоліко, то були магазини, де ввечері могли купити продукти і, відповідно, меншим було навантаження».
Хлопець ділиться, що в майбутньому згадуватиме, як у 17 років, після закінчення Наукового ліцею імені Дмитра Бахматюка, з друзями пройшов цей шлях, адже до цього не бачив у соцмережах, щоб у такому юному віці та з такою компанією хтось це робив.
«Спогади через роки будуть приємними. Ми всі молоді та енергійні — захотіли й пішли. По дорозі деякі люди були дуже привітними, бо там туристів бачать часто. Пропонували набрати води, погодувати чи навіть підвезти, але щодо останнього, то ми категорично відмовлялися. Під час подорожі я милувався архітектурою, природою, зокрема полями».
Артем констатує, що зміна оточення час від часу дуже доцільна. Наприклад, проходячи цей маршрут, забуваєш про всі свої проблеми.
«Єдине, що там хвилювало — це пройти відстань, приготувати вечерю і щоб при цьому не потрапити під дощ. Кілька разів хмари були дуже грізні, але нас опади оминули і погода сприяла».
Для підготовки до такої авантюри, за словами співрозмовника, потрібно мати якісне спорядження: намет, спальник, каримат, хороший одяг. Найголовніше — зручні кросівки та правильні шкарпетки. Наплічник також дуже важливий, бо його вага сягала від 10 до 17 кілограмів, а це — відчутне навантаження на спину. Гірський його різновид спеціально фіксується на тазу, щоб розвантажувати спину й тримати в тонусі лише ноги.
Новоспечені пілігрими показують свої паспорти з печатками та датами у 18 точках відміток, так званих «ачівок» (нагород, відзнак. — Авт.). Це спогад про певний населений пункт, адмінбудівлю, бібліотеку чи магазин, де їх ставили.
«Я планував його тримати в спеціальній коробочці, де ще є речі з маршруту: мушля, паспорт, паперова карта та дорожні знахідки. Щоб можна було через роки відкривати і згадувати. На офіційному сайті вказані місця, де можна отримати відмітки».
«Я це зробила, хоч і з меншою відстанню»
Студентка вже другого курсу Національного університету «Львівська політехніка» Софія Марків подолала тільки половину шляху. Незадовго до походеньок вона підвернула ногу, але планує в майбутньому обов'язково завершити маршрут.
«У мене нещодавно була травма ноги, і вона нагадала про себе, хоча я цього не очікувала. Коли йдеш шлях — організм звикає до навантаження. Перші дні буде складно, але надалі — легше. Якщо є травма, то треба бути готовим або ж із нею боротися. Я вирішила, що краще зійти з маршруту... Рюкзак із водою та продуктами важив приблизно 15 кілограмів. Плюс інший клімат, важче повітря — і ти не можеш бути повністю готовим до всього. Я відчула полегшення, коли вони пішли далі, бо була впевнена, що друзі подолають маршрут», — розповідає паломниця.
Повернення додому стало для дівчини справжнім квестом, адже з Бару добиралася всіма можливими видами транспорту. Для себе вона наразі завершила маршрут — тільки на коротшу відстань. Про таке рішення не шкодує, адже нога й у Калуші без навантаження нагадує про себе.
«Маршрут Каміно гарно прокладений. Ти йдеш, бачиш багато полів, вони відрізняються від наших, як і архітектура. Малина була просто вау. Кожен крок — щось нове для тебе, чого ти не можеш побачити вдома. Це було дуже класно. Емоції, яких у звичайний день не отримаєш. Раджу іншим через біль і «не можу» здобути цей крутий досвід».
Ключові зупинки на шляху калушан:
- Вінниця — старт 250-кілометрового пішого маршруту.
- Браїлів — селище, де молодь здивував смачний місцевий борщ та пів хлібини за 25 гривень.
- Бар — середина шляху, де молоді мандрівники зустріли інших пілігримів і звідки через травму ноги змушена була добиратися додому Софія.
- Кам’янець-Подільський — фінішна точка українського шляху святого Якова.
«Кожен у поході виконував свою місію. Я відповідав за чистий посуд»
17-річний випускник Наукового ліцею імені Дмитра Бахматюка Орест Мудрик зазначає, що враження від пройденого шляху змішані, проте дуже позитивні.
«Усі населені пункти дуже гарні. У селах такі цікаві готичні костели, палаци, замки — я люблю архітектуру фотографувати. З друзями весело, багато історій, особливо з хлопцями. Я раджу іншим пройти щось подібне. Хоча б кілька днів із наплічниками походити — це змінює рутину».
Хлопець — абітурієнт. Переконує, що впродовж літа є достатньо часу, щоб підготуватися до майбутнього навчання, а також відпочити. Тільки вчитися — не варіант.
«Середина липня, у Калуші немає якогось особливого заняття, а так поїхали, погуляли, файно час провели. Перші дні маршруту було тяжко, не могли намет розкласти, втім уже далі рутину натренували. Газовий пальник, готування їжі — усе йшло як по маслу. Страви на вогні — це щось незабутнє: макарони твердих сортів із кількою в томаті, рис, смажені овочі».
«У кожного своя роль: хтось розводить вогонь, шукає дрова, готує намет, хтось створює видимість роботи — пакет мне. Я посуд мив».
Траплялося різне: прокидалися в мурашнику, комарі кусали, але це все вирішувалося, переконує Орест. Також ділиться, що за 11 днів тричі обідали в місцевих закладах. У селищі Браїлів його здивував дуже смачний борщ та пів хлібини за 25 гривень.
«Завдяки новим друзям я отримав прекрасний досвід»
Ще один із паломників компанії — 17-річний Влад Шевчук. Хлопець із сім’єю приїхав у Калуш у 2022 році з Києва. Тут цьогоріч закінчив Науковий ліцей імені Дмитра Бахматюка.
«Я раджу цей маршрут усім, щоб отримати круті враження. Проживайте це життя, як хочете! У столиці друзів не було так багато, може, просто подорослішав. Але тут мені з хлопцями та дівчатами пощастило — хороша компанія, із життєвими цінностями».
Упродовж маршруту зійти не хотів, але моментами було важко через спеку, а також коли відправляли додому Софію.
«Наприкінці я увійшов в азарт і хотілося ще продовжувати. Відкриють у Галичині шлях Якова — то будемо ще йти. І обов’язково візьмемо двох друзів, котрі цього разу не змогли скласти нам компанію», — підсумовує хлопець.
Чеклист для майбутніх пілігримів від калушан:
- Взуття та шкарпетки: тільки перевірені та розношені трекінгові кросівки.
- Рюкзак: обов'язково гірського типу з підтримкою на стегнах, щоб зняти навантаження зі спини.
- Травми та здоров'я: не ігнорувати старі травми — якщо біль посилюється, краще вчасно зійти з маршруту.
- Харчування: на Camino Podolico достатньо магазинів, тому не варто брати із собою надлишок їжі на всі 11 днів.
- Офіційний паспорт: заздалегідь з'ясувати локації з печатками, щоб зібрати всі «ачівки» на пам’ять.
Довідка:
Шлях святого Якова (Camino de Santiago) — це всесвітньовідома мережа паломницьких маршрутів, що ведуть до міста Сантьяго-де-Компостела в Іспанії, де знаходиться гробниця апостола Якова. Головними символами цього шляху є жовті стрілки та мушля.
Подільський шлях святого Якова (ісп. Camino Podolico) — культурно-пізнавальний та паломницький маршрут, що пролягає з Вінниці до Кам'янця-Подільського через місто Бар. Маршрут створено за моделлю Шляхів святого Якова (Camino de Santiago), які проходять через усю Європу та ведуть до міста Сантьяго-де-Компостела в Іспанії.
Це перший український пішохідний маршрут довжиною понад 250 км. Проходження займає 14–16 днів, а сам шлях офіційно входить до Європейської федерації Шляху святого Якова.
Також розвиваються маршрути на заході України (зокрема через Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську області) з виходом до польського кордону.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
