30 серпня є Міжнародним днем зниклих безвісти. Тому перед недільною літургією у голинській церкві Покрови Пресвятої Богородиці присутні разом із рідними помолились за зниклих безвісти захисників. Під час Служби Божої поіменно, як і щоразу, згадали тих, хто зараз захищає наші кордони. Щомісячний «Дзвін Пам’яті» за загиблими 42 Героями з Голинського деканату (із них 23 імені пов’язані із селом — Авт.) провели також у приміщенні храму — через задимлення повітря, пишуть «Вікна» з місця події.
«Мій брат-капелан був за кордоном з військовими на одній із тренувальних баз. Розповідав, що тамтешні військові інструктори дивилися на українців як на щось надзвичайне, як на мегалюдей. Вони нас поважають та шанують. Для них ми — герої, котрих можна побачити у фільмах. Пам’ятаймо, що ваш сусід, знайомий чи друг, котрий воює, для всієї світової спільноти є дуже потужним. Вміймо віддати шану українському захиснику, вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя за нас, бо це найкращі сини нашого народу, завдяки котрим ми живемо», — у своєму зверненні сказав отець-декан Анатолій Козак.
Панахида на цвинтарі та благодійний кінопоказ
Після завершення заходу парафіяни вирушили на місцеве кладовище. Біля могил загиблих воїнів священники відслужили панахиду за голинськими захисниками, які віддали свої життя, наближаючи Перемогу.
Ввечері на подвір’ї храму влаштували благодійний показ фільму «Останній подарунок». Усі охочі за донат для ЗСУ могли пригоститися попкорном, домашньою випічкою, чаєм або глінтвейном.
Жителька села Світлана Баран прийшла на кіноперегляд із дітьми: 9-річною Міланою та Матвієм, якому незабаром виповниться рік. Молода матуся ділиться, що найменший син трохи відволікав, але перегляд залишив глибокі враження.
«Мені дуже сподобався фільм, він виявився цікавим. Вразило, як головний герой провчив свою колишню дівчину. Також запам’яталося, як він мучився у клітці, коли потрапив до наркоторговців. Коли ж на екрані почали стріляти, син аж розплакався від переляку. Я чомусь одразу провела паралель із нашою реальністю: подумала про українських полонених, які у ворожому полоні терплять іще гірші знущання», — розповідає Світлана.
Жінка додає, що минулого разу відвідувала церковний кінотеатр ще вагітною. Вона сподівається, що такі заходи відбуватимуться частіше, адже поїхати з маленькими дітьми у місто — проблематично:
«Тут, на свіжому повітрі, можна спокійно походити з сином, повозити його в ліжечку-колясці, чого не зробиш у закритому міському залі. Прогулялася з дітьми, задонатила на армію, з’їла попкорн і подивилася хороше кіно, адже серед щоденних домашніх клопотів на це ніколи не вистачає часу. Можливо, осінь буде теплою, і нас тут ще зберуть за переглядом чогось повчального».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
