Кожен, хто цікавиться історією Карпатської України знає, що Роман Шухевич був одним із командирів "Карпатської Січі". Відомо, що під час загального відступу із Хусту саме йому було доручено організувати новий центр спротиву у Великому Бичкові, пише varosh.com.ua.
Однак досі було не дослідженим, як Шухевич зміг вирватись із мадярського полону в Бичкові та залишити Закарпаття. При цьому майбутньому Головному Командиру УПА довелось тричі перепливати Тису. У березні, коли води і льоду було багато. А невідома кількість його побратимів втопилась, так і не діставшись на інший берег...
Після обіду 16 березня 1939 року, коли мадяри вже займали Хуст, Шухевич розгорнув новий пункт постійної дислокації штабу Національної оборони Карпатської України. У горожанській, тобто початковій, школі в Бичкові (тепер це загальноосвітня школа №1 у цьому ж населеному пункті). Саме тоді почала надходити інформація, що владу в Тячеві захопили – за підтримки чеського війська – місцеві мадяри.
Оскільки у Бичків вже теж почали прибувати повсталі мадяри (в тому числі і з Рахова), а шлях відступу січовиків з-під Хуста був відрізаний, стало очевидним, що потрібно евакуюватись через Тису в Румунію. Тим, хто встиг пробитись з-під Хусту до захоплення Тячева. А були це переважно поранені, яких з передової відправляли ще вранці. Перехід через міст до Румунії у Великому Бичкові ввечері 16 березня вже контролювався мадярськими інсургентами.
Від отриманих інформацій, від болю і жалю, один із січовиків, який перебував разом із Шухевичем в горожанській школі, буквально заплакав. А "поручник Щука відкрив вікно, як би хотів прогнати з кімнати гнітучу задуху". Після цього майбутній командир УПА "оперся однією рукою об раму вікна й дивився в темінь березневої ночі". Все це відбувалось коли "в перервах пострілів з гармат доходив шум Тиси, що збільшила свої води з топніючого льоду".
Гарматами один московит на чеській службі в другій половині того дня дійсно стріляв в Тячеві по січовиках, які відступали з Хусту на Бичків... За спогадами одного з очевидців, які перебували в горожанській школі, Шухевич розвинув план:
"Пробитись до Тиси... До румунського берега... Спершу ранені, здорові прикривають...". І особисто взяв під опіку одного січовика-галичанина, з тяжкими пораненнями ніг. Запитавшись: "Можете рухати ногами?".
Далі "Щука" – саме таким псевдом користувався Шухевич в "Карпатській Січі" – підняв пораненого зі стола. А на прохання: "поручнику, залишіть мене... Ви мусите живим залишитися. Ви знаєте про те. На вас лежить важливіший обов'язок, а ніж моє незначне життя"... відповів – наказом... До Тиси пробирались через тоді ще просторий вигін, що відділяв школу і річку. Поранений, згодом в еміграції згадував:
"Він іде перед мене у віддалі яких 50-ть метрів. Напрям – Тиса. Перед насипом залізничної дороги, коло річки, – мадярське кулеметне гніздо. Поручник Щука має в руці кілька зв'язаних гранат. Нас побачили. – Стрибками перебігаємо відкритий терен. До річки вже недалеко, – за нами гарчить скоростріл. Тільки піднявшись, падаю. – Не відчуваю нічого. Як через стіну гуркіт, – якісь крики".
І далі:
"Хтось дужими раменами схоплює мене, біжить. Знову крик, нас обсипає земля. "Вам нічого. То тільки ослаблення (втрата свідомості. – Ред.)" – каже Щука. Роблю йому докір: він же мусить живим дойти на місце призначення, йому не вільно так ризикувати. Граната розірвалася таки на тому самому місці, звідки він мене підніс. – Ні слова, лише погляд синіх, добрих очей!".
У Шухевича, за даними польської поліції, очі дійсно були синіми. У більш ранньому спогаді поранений зафіксував, що коротка зупинка-перепочинок відбулась біля одного з кущів лозини, щоб набратись сил для ривка. Подальший відрізок Шухевич біг із пораненим не плечах. А далі відбулась переправа через холодну березневу Тису – без моста. Поранений згадував: "холодна вода Тиси – хоч збільшує дрож – і все ж привертає свідомість".
Один із галичан-добровольців "Карпатської Січі", який теж був в горожанській школі і переходив Тису у Великому Бичкові, зафіксував важливу деталь: "річкою плив густо леп (череш)", тобто крига. "Річка замерзла й леп натискав на нас так сильно, що ми чуть-чуть не пішли з водою Бог зна куди..". Ще один січовик, який переходив Тису недалеко із більшою групою добровольців "Карпатської Січі" зафіксував подібне враження:
"Ніч була холодною, а річка у деяких місцях була покрита тонким льодом… Варто зазначити, що Тиса у цих місцях дуже глибока і у своїх водах, поховала вже не одного. Але що було робити… Перші ряди людей, кинулися по пахви у воду і почали пробиватись на другу (румунську) сторону. Тиса видалася гіршою, ніж про це думали. Вода була рвуча і глибока. Виривала з-під ніг каміння і з ґвалтівною силою тягнула усе за своєю течією".
На другому боці Тиси, в румунській частині Великого Бичкова, Шухевич із пораненим побратимом потрапив до рук нещодавно мобілізованих румунських вояків, серед яких були й українці. "Щука" намагався підкупити їх банкнотами, щоб ті їх відпустили. Результати "торгу" Шухевич прошепотів на вухо пораненому: "Румуни обіцяли, що тебе не передадуть мадярам". Шухевич поставив пораненому завдання: "в окупованому румунами Бичкові – Сату Маре – зв'язатися з перебігцями із Карпатської України".
Важливо відзначити, що за спогадами коменданта охорони штабу "Карпатської Січі" Івана Белейовича – майбутнього командира Воєнної округи УПА "Маківка" – "Щуці" вдалось успішно перевести свою групу через річку Тису та уникнути видачі назад мадярам: "Окремим загонам січовиків пощастило прорватися на територію Румунії та [через Югославію] перейти в Австрію. Серед тих щасливців була група Р. Шухевича і моя (з 19 вояків)".%3