Літератор, художник, музикант. Народився в Калуші 16 серпня 1962 року. В 1984 закінчив Львівську політехніку. Працював інженером. У 1989 заснував «часопис текстів і візії» «Четвер», який з 1992-го редагує разом із Юрієм Андруховичем. Кожне з чисел часопису укладалося за принципом концептуального альманаху.
Активно включився в мистецьке життя наприкінці 80-х. Брав участь у багатьох виставках та акціях, працював над оформленням книжок та журналів, записував музику. В той же час з’явилися перші публікації в журналі «Четвер» — цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Дещо пізніше публікувався у варшавському андеґраундовому часописі «Відрижка». Знайомство з Андруховичем (яке й «протягло» Іздрика до популярності), а також згуртування довкола журналу «Четвер» молодих івано-франківських авторів виявилося важливим чинником у формуванні Іздрика як письменника. Результатом був вихід з контркультурного підпілля і перша «легітимна» публікація в журналі «Сучасність» повісті «Острів Крк». Повість була позитивно оцінена критикою і згодом з’явилася у польському перекладі на шпальтах «Literatura na Świecie».
Постійне метання поміж музикою, візуальним мистецтвом і літературою, здається, вирішується на користь останньої. Втім, це не заважає Іздрику, постійно наголошуючи на власному дилетантстві, записати два фортепіанні концерти, брати участь у міжнародних виставках, чи, скажімо, проілюструвати перевидану книгу Андруховича «Екзотичні птахи чи рослини».
В 1997 році після неодноразових видруків частинами й уривками з’являється окремою книгою роман «Воццек» — квінтесенція дотихчасових художніх пошуків Іздрика, котра має виразні ознаки вичерпаності певних прийомів та знахідок. Про подібну вичерпаність, — цього разу не формальну, а дидактичну, — щоразу більше свідчать регулярні культурологічні публікації Іздрика в газеті «День».
Про себе Іздрик найчастіше говорить так: «Я людина твердих, майже незламних принципів, котрі постійно порушую», що підтверджується й цитатою з «Воццека»: «…проблема винищення мудаків не є вже такою складною. Власне кажучи, вона є есхатологічною проблемою, адже мудаки — практично всі».