На чорній (Лисій) горі, де й досі ростуть високі сосни, ялини й широколисті дуби, монахи, втікаючи від орди, у середині 14 століття викопали підземну церкву. Чудотворна ікона святого Архистратига Михаїла, яку вони взяли із собою, стала храмовою. Схимники викопали підземні келії, перехід. Підземну церкву освятили на честь народження Йоана Хрестителя.
Тоді з-під гори потекла вода й утворилося джерельце, котре виявилось чудодійним. Монастир орда таки 1605 року зруйнувала, а до джерела й досі приїжджають за зціленням люди.
Досі, - говорить парох-отець Богдан Челядин, - живе переказ про те, як один пан із панею, ідучи на прощу до монастиря, завернули до каплички разом із незрячою восьмилітньою донькою. Там над дівчинкою помолилися схимники, і вона, обмивши очі водою, прозріла. І нині чудеса зцілення джерельною водою святого Йоана — нерідкість...
Ще один переказ про це чудодійне джерело записав отець Богдан Челядин 1976 року від Ганни, старенької прислужниці калуського декана-отця Івана Палагіцького. Та розповіла, що
в Підмихайля до святої води калуський староста возив своїх дружину і сестру, котрі не могли ходити. А коли ті омилися водою, стали здоровими і потім ще кілька разів своїми ногами ходили до Михайлівського монастиря. У подяку за це калуський староста звільнив монастир і жителів села від сплати податків.
Переказала прислужниця Ганна і прикрий, але повчальний для інших випадок. Жінка у важкій недузі, дізнавшись про лікувальну силу води з криниці в Михайлівському монастирі, попросила одну пані привезти її. Та пообіцяла виконати прохання. Але якось так сталося, що через велике скупчення люду забула про нього. Нагадала собі прохання аж за селом, біля ріки Лімниці. Тож вирішила набрати води з річки, аби таки виконати просьбу хворої.
Недужа жінка мала настільки глибоку віру, що цілий день нічого не брала до уст, чекаючи на святу воду. Але сталось щось неймовірне. Пані принесла до хати недужої воду не з криниці, а з річки, і поставила на стіл біля хворої, посудина раптово тріснула, вода розлилася — і миттєво появилися дрібні черви. Перелякана пані зізналася у своєму гріховному намірі і наступного дня знову пішла до Підмихайля, щоби принести хворій справжньої води з чудотворної криниці...
Нині своїм коштом громада села Підмихайля відбудовує Святомихайлівський монастир, зруйнований монголо-татарами. Адже в цьому місці до неба підносилася молитва й відбувалися великі Божі чуда...
Декан Калуський, в.о. настоятеля Святомихайлівського чоловічого монастиря, митрофорний протоієрей і парох села Підмихайля отець Богдан Челядин збирає історичні матеріали про монастир та саме Підмихайля 25 літ. Серед них і раритетні знахідки, виявлені під час любительських розкопок, - дзвін, датований 1379 роком, і дерев`яний хрест 1407 року...
Василь Хомик — один із жертводавців відбудови монашої обителі: “У 39 років я вже прощався із життям. Вхопив мікроінфаркт, а через два роки — другий, - розповідає чоловік. - Лікар мене просив лише не підніматися з ліжка, допоки не поліпшиться кардіограма. Я лежав нерухомо й тільки молився. Вірив: Бог є і врятує мене. Нині ті, з якими лежав у лікарняній палаті, уже давно повмирали, а я живу, радію сонцю, дітям, онукам, доглядаю виноград на подвір`ї і роблю з нього вино для причастя парафіян у нашій церкві Архистратига Божого Михаїла. Їй уже поза сто літ, а найгарніший іконостас і весь храм розписав відомий український художник Корнило Устиянович.
Знаєте, у благородній справі ніби щось за плече тягне йти далі. І я побудував на подвір`ї нашої церкви капличку апостола Тадея, який опікується знедоленими та допомагає в розпачливих і безнадійних ситуаціях”.
Колись монастир мав дохід і частку від нього вкладав у розбудову Підмихайля. А тепер відбувається навпаки — громада докладає зусиль до відновлення монашої обителі.
Це воістину святе місце, - кажуть парафіяни церкви Архистратига Божого Михаїла, - і ми його відновимо, щоб люди приїжджали сюди помолитися, напитися цілющої водиці, відчути Божу благодать і зцілитися.