Як повідомила начальник управління культури міської ради Антоніна Попадюк, цього року вирішили змінити форму проведення вшанування пам’яті юнаків. Замість традиційного віча — покладання квітів і проведення «круглого столу». Останній проходив недільного дня в історико-краєзнавчому музеї Калущини. Обговорювали тему в основному краєзнавці. Тут були присутні члени гуртка «Дослідження національно-визвольного руху Калущини», що діє при Центрі науково-технічної творчості учнівської молоді під керівництвом Богдана Яневича, місцевий краєзнавець Микола Когут, студентка Прикарпатського університету Ольга Мельник, яка займається пошуковою діяльністю, а також учасники молодіжного театру «ЛюбАрт».
За словами старшого наукового співробітника музею Уляни Паньо, у ході «круглого столу» обговорення теми набуло практичного спрямування. Всі дійшли згоди, що до 70-річчя розстрілу потрібно зібрати якнайповнішу інформацію про цю подію. Це робитимуть через архівні запити (начальник управління культури Антоніна Попадюк взяла на себе зобов’язання подати запити в архів), пошукову й дослідницьку роботу. Чи не найосновнішим завданням, наголошували на заході, залишається віднайдення місця захоронення дванадцятьох юнаків. Також планується зібрати якнайбільше свідчень очевидців і заодно дослідити, скільки їх ще залишилося. Насторожує й те, що про калуських юнаків все знало Станіславське гестапо, значить, перед тим мали взяти когось із старших наставників цих юнаків. Тому під час бесіди з юними учасниками театру «ЛюбАрт», яка проходила в день річниці розстрілу в союзівці, його керівник, голова Калуської філії Союзу українок Любов Липовська звернула увагу молоді на те, щоб добре думали, куди їх і хто залучає, і чи не заробляє собі руками молодих політичні дивіденди.
Довідка. Учнів Калуської торгівельної школи, членів ОУН-«Юнацтва» Євгена Вагіля, Ярослава Глушка, Богдана Келебая, Івана Когута, Євгена Коломийця, Петра Келебая, Йосипа Країнського і його батька Михайла Країнського, Юрія Мандрика, Миколу Мельника, Ігоря Полатайка, Мирослава Сагайдака заарештували і повезли до Станіслава у неділю 31 жовтня 1943 року. 4 листопада, збитих до крові й скатованих, привезли до Калуша і розстріляли. Як свідчить очевидець розстрілу, 83-річний мешканець села Петранка (нині Рожнятівського району) Григорій Паньків, «вирок зачитували німецькою, польською й українською мовами. Під час розстрілу на кожного учня було по одному гестапівцю. Кидали ракету і тоді по черзі стріляли в кожного окремо (тиснули психологічно на присутніх на площі, щоб знали, що так буде з кожним, хто хоче вільної України). Мертвих потягли до машини».
Першим про цю трагічну подію написав колишній учень торгівельки Василь Мацьків (США) в часописі «Свобода» в 1963 році. У «Дзвонах Підгір’я» він неодноразово висвітлював цю подію вже в роки незалежності.