У Дзвинячі вшанували пам’ять Марка Боєслава та його побратимів. ФОТО

26 лютого в урочищі Хубена біля села Дзвиняч, що на Богородчанщині, небайдужі краяни разом із Братством вояків ОУН-УПА, Надвірнянським товариством «Меморіал», вихованцями Прикарпатського військово-спортивного ліцею, родинами загиблих героїв, які приїхали з Калущини та Снятинщини та громадою села Дзвиняч вшанували пам’ять героїв на місці, де 60 років тому загинув Марко Боєслав та шестеро його побратимів.
Переглядів: 1280

Нагадаємо, 22 лютого 1952 р. в урочищі Хубена біля села Дзвиняч Станіславівської (нині Івано-Франківської) області під час планової чекістсько-військової операції з розшуку учасників українського підпілля одна з військових груп Управління МҐБ у Станіславівській області вийшла на бункер з відкритим люком, з якого підпільники вели спостереження за місцевістю. Підпільники пізно помітили військовослужбовців, які підходили до бункера, і, не маючи можливості втекти, відкрили вогонь та поранили одного з солдатів. Бункер одразу ж був оточений та блокований з усіх боків. Підпільники викинули кілька гранат, спалили та порвали чимало документів, а потім, не бажаючи здаватися живими, застрелились.
Із бункера було витягнуто тіла семи вбитих підпільників ОУН, в одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – член Української Головної Визвольної Ради, крайовий провідник пропаганди ОУН, кавалер Срібного Хреста Заслуги, редактор підпільного журналу «Чорний ліс» (1947-1950рр.), обдарований поет і полум’яний публіцист.
За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули: керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович (псевдоніми - «Орест», «Деркач»), 1927 року народження, уродженець села Зелена Надвірнянського району Станіславівської області, підпільник від 1944р.; Янишевський Михайло Іванович (псевдоніми - «Вихор», «Яструб», «Мисько»), 1927 року народження, уродженець села Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.; Драгомерецький Михайло Федорович (псевдонім - «Захар»), 1930 року народження, уродженець села Боднарів Калуського району Станіславівської області, учасник охорони М. Дяченка; Фесюк Михайло Петрович (псевдонім - «Чумак»), 1928 року народження, уродженець села Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1949 р.; Свідрук Марта Іванівна (псевдонім - «Марійка»), 1928 року народження, уродженка міста Надвірної Станіславівської області, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича (псевдонім - «Вільшенко»), убитого 19 лютого 1952 р.; «Сміливий», уродженець села Підпечери Станіславівського району Станіславівської області, охоронець М. Дяченка.
60 років минуло з того часу. На цьому місці встановлено Хрест, збудована Капличка та ведуться роботи з відновлення самої криївки. Сивоволосі чоловіки, немолоді жінки та молодь прийшли до темного, сирого та холодного лісу, щоб разом зі священиками УГКЦ помолитися за душі невинно убієнних, замордованих патріотів, які полягли в криївках та в лісах, воюючи з московським ворогом, за тисячі українців, які встелили своїми могилами весь Сибір. Молилися за те, щоб наші серця наповнила любов, патріотизм до своєї держави, за єднання нації, за те, щоб нас не роздирали непорозуміння, заздрість та зневіра.
Депутат Івано-Франківської обласної ради Василь Попович передав вітання усім присутнім від голови обласної ради Олександра Сича та подякував всім воякам Братства ОНУ-УПА за те, що показують приклад нам, молодим, як потрібно шанувати тих, які поклали своє життя за те, щоб ми жили в українській державі.
Довідка. Михайло Васильович Дяченко народився 25 березня 1910 року в селі Боднарові Калуського району на Івано-Франківщині.
Підпілля для Михайла Дяченка почалося з осені 1944 року після невдалої спроби емігрувати. На такий відчайдушний і досить запізнілий крок поет відважився тільки заради збереження сім’ї: дружини та дворічного сина Святослава. На довгих сім років Михайло Дяченко став речником підпільної боротьби ОУН-УПА.
За літературно-журналістську та пропагандистську діяльність поет був нагороджений у серпні 1948 року Срібним Хрестом Заслуги.
Марко Боєслав безмежно любив життя, свого сина-первістка і благав дружину зберегти його будь-якою ціною. Він жертовно любив Україну і їй віддав своє життя. Востаннє Марка Боєслава бачили у жовтні 1951 року за селом Завадка біля Калуша. У короткій розмові з племінницею він повідомив, що його загін рушає до Чехословаччини. Порівняно недавно дізналися про загибель героя 23 лютого 1952 року в селі Дзвиняч на Івано-Франківщині.

Фото прес-служби обласної організації ВО “Свобода”.