На думку експертів, цей твір чимось нагадує кінофільми Романа Поланського – така ж психоаналітика, таке ж копирсання у інстинктах і травмах, біль і натуралістичні психологічні алегорії. Письменник змальовує зворотній бік сімейного укладу, де незрідка причаєні справжні шекспірівські трагедії.
“Бийся головою до стіни” зображує травмовані душі колишніх радянських в’язнів сумління.
Також у повісті передано трагедію людського “відцвітання” і смерті.
“Мені ця повість писалася дуже важко, але я був змушений її написати, щоб звільнитися і пробачити”, — зазначив Степан Процюк.
За словами літературного критика Євгена Барана, цю повість треба читати і не боятися. Бо у ній, як у кривому дзеркалі, відбиті всі наші забобони, табу, таємниці, неврози і родинні трагедії.
“Процюк витримав цю повість на найвищому регістрі почуттів і переживань. Думаю, що незабаром вона стане однією із візитівок української літератури початку ІІІ тисячоліття”, — сказав критик.
Критика і літературознавця Людмилу Скорину найбільше вражає у творі вміння автора передавати різні емоційні настрої та стани.
“У сучасній українській літературі не так багато письменників, чиї тексти за рівнем сугестії прирівнювалися б до письма Процюка. Читач “інфікується” авторськими емоціями, страждає разом із персонажами і так само разом із ними переживає катарсис, усвідомлюючи очищаючу силу всепрощення”, — підкреслює вона.
На думку Скорини, цей твір здатний не просто зацікавити чи розважити, а часто шокує.
Ватикан: коли час зупинився