Із життєвим шляхом і творчістю нашого земляка присутніх місцевих літераторів, завідувачів бібліотек міста, учнів загальноосвітніх шкіл ознайомили ведучі — провідний бібліотекар Микола Когут та завідувач бібліотекою для юнацтва Олександра Сокульська.
За словами викладача Коледжу культури і мистецтв Наталії Ярославцевої, доля Михайла Козоріса — це доля української літератури: гнаної, репресованої, стріляної, але — не знищеної. Твори цього самобутнього письменника, на жаль, і досі не опубліковані. Однак, Михайло Козоріс був у курсі української літературної думки початку минулого століття. Зокрема, під час перебування у Криворівні на Верховинщині, він познайомився із Іваном Франком. Про стосунки письменників присутнім розповіла голова Калуської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Іванна Прусак.
— Пригадую події весни 1982 року, коли у будинку книги Калуша вперше відбувся захід із ушанування сторіччя Михайла Козоріса, а у місцевій газеті «Зоря Прикарпаття» були надруковані деякі твори нашого земляка, — пригадав поет Василь Ганущак.
Літератор Іван Павліха приєднався до оповіді, зазначивши, що уже через 10 років — 1992 року, на фасаді Калуської центральної районної бібліотеки постала меморіальна дошка Михайлові Козорісу авторства Василя Волощука. Того холодного весняного дня біля дошки зібралося немало калушан. І, напевне, не один із присутніх там відкрив для себе ім’я Михайла Козоріса.
— Коли на початку 1990-х років розгорнулася кампанія з перейменування вулиць, то вулицю Чкалова було перейменовано на вулицю Козоріса. За переказами, саме там колись проживала родина письменника, — додав краєзнавець Василь Цапів.
Відвідала захід і заступник міського голови Оксана Табачук, зазначивши, що знати земляків — наш обов’язок. Тому ушанування Михайла Козоріса — важлива подія у літературному житті міста, зокрема, і тому, що його відвідали чимало молодих калушан.
Ватикан: коли час зупинився