— Дзвін потрапив у землю приблизно у 1942-1943 роках, — каже директор місцевої школи Василь Ігнатюк. — Радісна звістка, яку першим розповів місцевий священик отець Микола Мединський, миттю облетіла село. Доля дзвонів церкви Успіня Пресвятої Богородиці цікава і трагічна. Їх було чотири. Найбільший дзвін був вилитий у 1902 році у місті Калуші, де була відома на всю Європу майстерня братів Фельчинських. Про це свідчить відповідний напис. Через 9 років люди придбали до місцевого храму ще один, так званий середній дзвін. Згодом ще два, які назвали «паровиками», бо придбали їх парою за гроші двох сільських дівчат, які пряли нитки на верети та продавали їх.
У 1932 році дзвони розмістили у новозбудованій кам’яній дзвіниці. Під час другої світової війни німці знімали дзвони, аби переплавляти їх на зброю. Тоді березівські ґазди Степан, Микола та Іван Ігнатюки вирішили врятувати церковні голосники. Найбільший дзвін сховали всередині дзвіниці, адже він був дуже важкий. Його закопали під підлогою, середній сховали біля дзвіниці, а два малі-паровики троє місцеві ґаздів перенесли в Петрунівку, один із закутків села, і закопали на подвір’ї в Івана Ігнатюка. У чоловіків, які закопували дзвін, доля склалася трагічно. Так Степан загинув на фронті на території Польщі, Іван — потрапив у сталінські табори і помер через два тижні після повернення додому. А вижив лише один із них — Микола Ігнатюк. Він змушений був рятуватися від більшовиків і опинився на еміграції в Європі, а потім у Канаді.
— Наприкінці 1950-их дзвони вирішили відкопати та встановити на попередні місця, — стверджує Василь Ігнатюк. — Проте, на жаль, одного з малих дзвонів-паровиків так і не вдалося знайти. Селом поповзли чутки про те, що дружина Івана та їхній старший син таємно вночі вивезли дзвін і продали десь за Дністер. Протягом багатьох років молодший син Івана Ігнатюка Тарас недноразово намагався розшукати дзвін і захистити честь родини, але пошуки результатів не дали. Де був один із маленьких дзвонів, ніхто не знав.
Та днями онук рятівника дзвонів Михайло разом з місцевими жителями Миколою Скільським та Миколою Стріпачуком знову взявся за пошуки дзвона. І ось на родинному обійсті на глибині 30-40 сантиметрів, лопата вдарилася обметал. Згодом викопали дзвін (!) заввишки 46 сантиметрів, унизу діаметром 45 сантиметрів. На знахідці є напис латинню. Після реставрації він займе своє гідне місце серед дзвонів-побратимів.
Ватикан: коли час зупинився