Якщо поглянути на незвичні і непритаманні покутському регіону, де знаходиться, власне село, прикраси, та порівняти їх із гравюрами княжих часів та реконструкцією істориків та етнографів, то можна одразу ж помітити велику схожість із уборами доньок давньоукраїнських князів та дівчат зі знатних боярських родин. Але про таке юна майстриня Роксолана Бичай навіть не здогадується. Каже, що тут таке з правіків робили.
— На цупку широку червону стрічку ми з бабусею Ганною пришиваємо бісер та лелітки, — розповідає дівчина. — Візерунки придумуємо самі, беручи за основу те, що є на покутських вишиванках. Колись були добрі майстрині, але тепер, на жаль, нема, тому дуже хочемо якось вдосконалювати ці головні убори, або навпаки дізнатися більше про їхній первісний вигляд.
Наразі вільхівецькі стрічки від Роксолани та її бабусі Ганни охоче купляють наречені, які в таких головних уборах ще ходять просити по селу ах на весілля. Але походження таких схожих із князівськими прикрасами стрічок ще потребує окремого дослідження фахівців.
Фото Сабіни Ружицької
