“Селом протікає річка Безіменна, яка вже не дуже чиста. Але більшість селян брали воду, власне звідси, — розповідає місцевий війт Ярослав Дранчук. — Хтось мав колодязь, а хтось і не мав, адже в нас гірська місцевість, є настільки тверді породи, що й прокопати годі. А бувало, що копали криниці по кілька раз, а води нема й нема. Тепер чиста, як сльоза водиця поступає через поліетиленові труби Водопостачання є на кожній вулиці”.
Провести водопровід з гірських джерел селяни захотіли самі, виявили ініціативу, зібрали кошти. Із державного чи навіть сільського бюджету не взяли жодної копійки. В середньому здавали по тисячу гривень». Чимало мешканців Липовиці по закордонних заробітках, тому така сума була посильною. Зекономили й на роботі, адже прокладали водопровід самі селяни. Копали й екскаватори, і люди за лопату бралися. Було нелегко, адже водопровід пролягає через ліс, тому липовичани навіть пні та коріння старих дерев корчували. Із гір та урочищ до села доводилося прокладати по кілька кілометрів труб.
“Зате тепер люди вже мають ванни, бойлери, навіть до стаєнь воду підвели, аби тварини пили чисту гірську водичку. «Воно й може для багатьох дивно, адже ці блага цивілізації для мільйонів людей доступні, а в нас, на жаль, не все так просто», — зітхає війт. Селяни, без жодного нагадування, самі регулярно чистять водозабірники. Адже вода поступає по трубах безпосередньо із джерел, що в горах. Нижче є збірник, в якому вміщається від 10 до 30 кубометрів води. Кількість води залежить від кількості хат на вулиці. І на початку трубопроводу, і в збірниках є фільтри.
Сакральний момент випікання пасок
