Тисячі тисяч прочан з усієї України, Європи та Америки вже планують взяти у ній участь. До речі, такі прощі завжди відбуваються у жовтні по різних містах та селах України, там де є чудотворні ікони Богородиці. Започатковані такі заходи 13 років тому побожним німцем Марія де Вольфом, якого, на жаль, уже немає в живих. Усередині 90-их Вольф привіз в Україну мільйон дерев”яних вервиць. І, якщо уважно придивитися до прочан, то, у багатьох з них є коричневі та темно-вишневі „вольфівські” вервиці.
У Погоні місце прощі обрано не випадково, адже перші письмові згадки про місцевий образ можна знайти у старих монастирських книгах ХVІІ століття. Через те, що після молитви біля погінської Богородиці люди отримували чудесні зцілення, вона була проголошена «благодатною». А в народі її почали називати Царицею Покуття, тому що місцевість, де знаходиться Погоня, відноситься до цієї етнографічної місцини.
Про сам дивний образ також є багато переказів та легенд. Старожили розповідають, що образ Матері Божої вперше з’явився на липі біля джерела з цілющою водою. Люди, побачивши це, зняли його і занесли до церкви. Та на ранок ікона дивним чином опинилася на колишньому місці. Місцеві жителі вирішили, що це чиїсь жарти. Вони знову зняли ікону і поставили біля неї в храмі сторожу. Цілу ніч пильно вартували поважні ґазди, але на ранок образ Матері Божої знову сяяв на дереві. Тоді вони з процесією в черговий раз занесли її до храму. Після цього ікона вже нікуди не зникала.
Окрім того, образ одразу ж почав славитися великими чудами. До нього приходили бідні і багаті зі своїми бідами й потребами. Богородиця вислуховувала прохання і допомагала. На знак вдячності за отримані ласки волинська княжна Іванна Велигорська з Потоцьких у 1736 році зводить на території монастиря Свято-Успенську церкву, яка простояла в Погоні аж до 1958 року.
Жителі села поважного віку й досі із жахом згадують, як в радянські часи до храму влетів добряче захмелілий енкаведист і почав стріляти по іконах. Тоді й був прострілений чудотворний образ Богоматері. Та розплата за таке варварство не забарилася. Коли вороги поверталися назад (а це було взимку), машина, підстрибнувши на замерзлому ґрунті, скинула того солдата на землю, і він зломив руку, якою стріляв.
Вдруге віднайшов чудотворну ікону священик та монах Никодим Гуралюк Його непокоїла думка про місцезнаходження чудотворної ікони, яка у вирі воєн кудись пропала. Було відомо, що одну з копій тодішній ігумен монастиря Григорій Балагурак віддав на зберігання сестрам-служебницям у Тисменицю. 1993 року, переживши радянське лихоліття, ікона повернулася від сестер до Погоні. Другу копію заховала жителька Івано-Франківська Антоніна Бачинська, родина якої приятелювала з отцями василіянами. Отож ієромонах почав розпитувати людей, де мешкає ця пані. Через деякий час дізнався, що вона виїхала до села Дори, що біля Яремче. «Лютневого дня 1996 року я вибрався у це гірське село, — згадує о. Никодим. — Добратися до помешкання п. Бачинської було важко — снігу по пояс. Я зайшов до хати і побачив стареньку жінку, яка у відповідь на моє привітання «Христос народився!» сказала: «Ви прийшли за образом?». Це було справжнє чудо».
Але о. Никодим не полишав надії знайти справжню чудотворну ікону. Він довго і щиро молився за це. І ось 28 лютого 2001 року під час відправлення Хресної дороги він побачив, як над однією з ікон, яка, до речі, постійно перебувала у Погоні, піднялася прозора заслона. В якусь мить священик почув голос Богородиці: «Це я, а ти мене шукаєш». Після цього о. Гуралюк почав поспішно оглядати ікону, звіряти її з іншими копіями. Висновок був один: це оригінал. Спеціалісти інституту «Укрзахідпроектреставрація» датували її 1650 роком. 27 червня Погонська Богородиця дістала Папське благословення під час візиту святішого отця Івана-Павла II у Львові.
Кажуть, що ікона помічна й досі. Особливо часто до неї звертаються ті, у кого проблеми з очима. Люди кажуть, що варто з вірою прийти сюди, помолитися біля ікони, промити очі водою із джерела, що неподалік церковці, то всю хворобу як рукою зніме. Слава про погінську Богородицю швидко рознеслася по світі. «Навіть щонеділі сюди прибувають понад сотні, а то й тисячі паломників,—каже Никодим Гуралюк. –У нас є монастир василіян, який має чотири відпусти в році. Наразі Погоня вже стала духовно-паломницьким центром Прикарпаття. Тут відбуваються Богослужіння, Хресна дорога, звучать молитви, розважання, організовуються молодіжні програми, а за північ – ватра та нічні чування у величавому соборі».
