Місцеві відчайдухи на двоколісному транспорту вже давно його підкорили, для приїжджих це, незважаючи на перший ювілей, таки новинка. Маршрут розпочинається у селі Тюдів на Косівщині, де можна побачити один з перших пам”ятників Шевченкові на Галичині. Дехто стартує з села Підзахаричі, з моста, що розділяє Прикарпаття й Буковину. Далі велосипедисти їдуть в основному Верховинщиною. «Маршрут створювався так, аби з одного боку була добра дорога для велосипедистів-аматорів, і гірські, дещо тяжчі, стежки для добре підготовлених професіоналів, — каже Олег Марків з Чернівців. — Незабаром тур для новачків тур триватиме п’ять днів, два з яких буде їзда на велосипеді біля турбази, аби людина могла адаптуватися до клімату й місцевості».
Спортсмени й аматори, які вже проїхали цим маршрутом кажуть, що коли тільки-но сідаєш на велосипед у горах, то не тямишся від щастя, милуєшся красою навколишньої природи. Через годину-півтори зосереджуєшся на тому, як розрахувати власні сили й не пасти задніх, а вже після 50 кілометрів тобі вже не хочеться ані Карпат, ані краси, аби тільки відпочити. Зате наступного дня, звикнувши до гірського, напоєного лісовими пахощами повітря, у тебе ніби друге дихання відкривається, здається, що не їдеш, а летиш. Успіх та комфорт подорожі залежить від того, який у туриста велосипед. Це задоволення не з дешевих. Добрий велобайк для кількаденних подорожей з якісною та легкою алюмінієвою рамою, фірмовими колесами та усім необхідним «начинням» коштує кілька тисяч доларів. Проте економити не варто, радять бувалі у бувальцях велотуристи, бо тоді ніякої втіхи від гірських мандрівок не отримаєте, а тільки й ремонтуватимете двоколісного «коня».
Аби трохи перепочити, з Розтоків мандрівники повертають на Криворівню, де можнуть оглянути музей Івана Франка. Таким чином у новий маршрут вклинюється і культурно-етнографічна частина мандрів. Великий перепочинок з ночівлею чекає екстремалів у Верховині. Наступного дня довга тяжка дорога горами через віддалені села Красник, Зелене й Буркут, де є з десяток знаних мінеральних джерел. Кінцевий пункт другого дня подорожі—найвіддаленіше село Прикарпаття – Перкалаба, звідки й бере початок Чорний Черемош. Цю місцину навіть гуцули вважають містичною глушиною. Кажуть, що навколо в лісах живе купа різної нечисті. Проте це тільки побрехеньки, так би мовити приманка для туристів. Насправді село цікаве і зберегло чимало карпатської автентики.
Місцеві жителі розповідають, що у Перкалабу в 1950-их роках НКВД вивозило на своєрідне заслання інтелігенцію з Чернівців. Так звані неблагонадійні жили у бараках-гуртожитках і з часом асимілювалися із місцевими. Та все ж таки тут довго не затримувалися. Багато хто потім виїхав, багато, на жаль, деградували. Але, незважаючи на всі історичні перипетії, село все ж живе і приваблює туристів. Додому веломандрівники повертаються через Яблуницю. Тут, на ворохтянській та яремчанській стороні, уже є котеджі, колиби та численні розваги. Але велосипедисти найбільше пам’ятають нічний холод карпатського лісу та дорога до витоків Чорного Черемошу.
ДО ТЕМИ:
У Івано-Франківськ «припливла» справжня козацька “чайка”. ФОТО
Каштаново-жолудеві “жнива”. На Прикарпатті триває сезон заготівлі жолудів та каштанів