За ними до маленьких сіл часто приїжджають й досить відомі політики, бізнесмени, артисти. «Всім на м’якенькому спати, на такому, як в дитинстві, а не на синтетиці, — каже Галина Федорів із села Кадобна Калуського району. — Та щоб подушечку чи перинку мати, треба добре попрацювати. Так з однієї великої вгодованої гуски можна наскубсти від 100-300 грам «м’якої сировини». А на маленьку подушку треба не менше кілограма пір’я. Та й коли пух відділити від пера і просушити, то ця кількість може зменшитися втричі».
Отож, на дві-три подушки господині треба кілька років підряд гусей вирощувати. Меншою популярністю користується качине та куряче пір’я. але використовують і його. Зараз по селах їздять перекупники та беруть пір’я за безцінь. Але чимало селянок вже не обдуриш. Тому кілограм гусячого промитого і просушеного пір’я коштує від 60 гривень, куряче — найдешевше — від 20 гривень. Куплене возять до знаних майстринь, які здавна перини й подушки роблять. Таких бабусь особливо багато у бойківських селах. Їхні вироби коштують по кілька сотень гривень.
«А колись кожна ґаздинька робила подушки та перини для своєї родини сама, — продовжує Галина Федорів. — Вони були великою частиною приданого для молодої, без якого дівчина не мала шансу добре заміж вийти. Та ще й дотепер збираються по прикарпатських селах жіночки на осінні посиденьки, вже обскубане пір’ячко дерти і розпушувати».
ДО ТЕМИ:
За «Довбушевими парениками» до прикарпатського Печеніжина. РЕЦЕПТИ
