Нагороди… за гроші
Щороку тисячі приватних та комунальних підприємств отримують нагороди від різноманітних рейтингових організацій. За більшість із них доводиться платити. І нині вже ні для кого не є новиною, що публічне суспільне визнання коштує грошей. Разом із тим, щороку є одиниці, які відмовляються від престижних державних відзнак, керуючись власними принципами та переконаннями. Калуські підприємства також нагороджують. Зокрема, — і комунальні. Скільки коштують нагороди для калушан? Чи дозволеним є таке використання бюджетних коштів і наскільки ці відзнаки потрібні — про це і більше читайте у публікації Оксани Пілянської у свіжому числі газети «Вікна».
У Домбровському кар’єрі «зашкалює» від ртуті і гексахлорбензолу
Скидається на те, що, попри мільйонні фінансування з Державного бюджету, екологічних проблем у місті не тільки не меншає, але і навпаки — постійно прибуває. З’ясувалося, що Домбровський кар’єр був місцем для захоронення хімікатів I класу небезпеки. Зараз проби води та грунту там дають тисячні перевищення гранично допустимих концентрацій, зокрема, ГХБ, ртуті та свинцю. Але головна небезпека полягає у тому, що отрутохімікати могли вступити у взаємодію із розсолами і навіть, можливо, просочитися у водоносні горизонти. Розслідування і коментарі фахівців читайте у свіжих «Вікнах».
Мат голови(і). Потрібне — обрати
На жаль, ненормативна лексика захоплює щоразу ширші терени нашого спілкування. Проте, якщо у приватній атмосфері, під час приватної сварки чи і просто на самоті висловитися лайливо — ще сяк-так допустимо, то точно вже не дуже приємно, коли нецензурна лексика звучить у громадському транспорті, на роботі чи, наприклад, під час офіційних заходів. Чому матюки не хочуть чути, і що робити, щоб позбутися звички лихословити? Журналіст Юлія Баліцька досліджувала, чому лихословлять перші особи Калуша і держави. Її публікацію читайте у свіжому числі газети «Вікна».
Калуський офіційний вертеп
Зима 1989-1990 року видалася для калушан періодом повернення справжніх, але забутих див. Адже тоді, зовсім несподівано, у двері могли постукати, і до хати просто всипатися зо два десятки люду: Янгол і Цар, Коза, Маланка… Того року у Калуші відновився вертеп — офіційний — той, який не переховували і який не переховувався. Люди виходили на сцену і ходили по домівках, колядували і віншували. Охочих прийняти гостей із благою звісткою було так багато, що вертепові довелося ходити від Різдва до Водохреща. Насамкінець, калуський вертеп виступив на 103-му кілометрі «живого ланцюга» на День Злуки 1990 року. Про вертеп зразка 1989 року — у новому числі газети «Вікна».
