Для своїх внуків вони найкращі, турботливі, милі, щедрі, добрі, які пробачають бешкети та завжди мають щось смачненьке. Вони добрі друзі, краще за маму й тата розуміють, У них завжди знайдеться час для малят, із ними можна піти на риболовлю, погратися улюбленою машинкою чи лялькою, піти на прогулянку, в парк, покататися на велосипеді, гойдалках. Вони завжди розкажуть казочку на ніч, заспівають пісеньку, не соромитимуться й потанцювати та пострибати. Такими є більшість бабусь та дідусів.
Для них малята влаштовують свято, яке відзначають в усіх країна Європи та Америки. У нас, щоправда є лише день людей похилого віку, який, на переконання, багатьох старших людей, їх просто ображає. «До цих свят діти готуються заздалегідь, вивчають пісні та танці, виготовляють й розмальовують листівки, дбайливо вибирають маленькі сувеніри, — розповідає вчителька Рената Кленчанська. — Проте головне тут не подарунки, а можливість подякувати старшим «мамам і батькам» за те, що вони є».
Родзинкою святкувань часто стають конкурси «Супербабця, супердідусь». Переможців та переможених у цих змаганнях не буває. Всі онуки й онучки, дідусі та бабусі заслуговують право бути найкращими, бо інакше дитячих сліз не уникнути. «Кожен із присутніх для своїх онуків завжди переможці, вони—супергерої, на яких діти рівняються», — додає із усмішкою пані Кленчанська.
