— Наша сільська берегиня виросла у поважній селянській родині, вийшла заміж за місцевого хлопця Дмитра, який у буремні 1940-і пройшов усіма дорогами війни та помер у 42 роки, — розповідає секретар сільради та сусід ювілярки Володимир Кузенко. — Жінка залишилася із двома синами та донькою. Важко працювала у колгоспній ланці. Усіх своїх дітей пані Параска пережила. Зараз проживає з невісткою Ярославою та онуком. Невістка вже й сама на пенсії, і має час для другої матері. Усього в ювілярки п’ятеро онуків, вісім правнуків та одна праправнучка.
Параска Семенівна добре себе почуває, адже вживає лише природну натуральну їжу, відмовляється від кетчупів, майонезів, не п’є навіть кави і чаю, зате смакує напоями із лікарських трав та фруктів. Залюбки їсть каші, м’ясо домашньої птиці та свинину. П’є молоко. Ще донедавна жінки була корова, тепер лише коза. Прикро, але бабця кілька місяців тому зламала ногу,і тепер повільно ходить. Жаліє, що не може відвідати місцевий храм. Але на пораду до бабці Параски поспішають односельчани».
— Вона не має особливої освіти, але сповнена одвічною селянською мудрістю, а материнською любов’ю, — продовжує секретар сільради. — І це вирізняє її з-поміж односельчан. Бабця Параска знає десятки пісень, переказів, легенд, замолоду чудово вишивала. Має багато вишиванок, скатертин, серветок, рушників із рідкісними покутськими візерунками.