.jpg)
Під час презентації книги Сергія Адамовича. Фото Сабіни Ружицької Книга стала 38-ою у серії «Моє місто». Частково цієї теми торкався івано-франківський краєзнавець Іван Бондарєв у книзі «Фортеця на Волоському тракті», про ці час є спогади Лілії Цьоклер, Володимира Макара, Петра Ісаєва. Але в книзі професора Адамовича систематизовано і дуже стисло та коротко, зате інформаційно об’ємно зібрано матеріали про той період».
— Перед Першою світовою війною в Європі був відносний спокій, адже остання, франко-пруська, війна була ще в 1870-их роках. І всі думали, що військових дій не буде, настане ера модерну, технічних відкриттів та механізації, — відзначив науковий рецензент книги професор Іван Монолатій, назвавши книгу єдиною повною панорамною версією історичного минулого Станиславова періоду Першої світової війни. Мій колега висвітлив маловідому наразі сторінку в історії міста, тут є написано про те, як відчувало війну населення, як реагувала влада, які були репресивні заходи окупаційної російської влади щодо місцевих жителів. Він докладно описав реальний стан речей у тогочасному Станиславові. Цим самим він зробив суттєвий вклад у розвиток нашого краєзнавства, адже через призму наукової новинки ми можемо побачити соціальні, етнічні та демографічні зміни в місті, відчути настрої містян, навіть довідатися про різноманітні курйози та комічні моменти у військовий час.
Сергій Адамович відзначив, що книга — результат його кількарічної праці. Та й кандидатська дисертація професора якраз стосувалася цього періоду. Тому він вважав навіть своїм обов’язком написати про цей час, який аж ніяк не стимулював до відтворення спогадів, в якому мало позитиву.
— Я писав про цей час сухо, без емоцій, — мовить пан Сергій, — але написання кандидатської та докторської дисертацій навчило мене власне так подавати історичні матеріали. Однак я старався написати просто про буденне життя. До речі, вражає в документах те, що навіть окупанти з Росії, в основному офіцери, характеризували місто як спокійне та красиве. У час завоювання Станиславів жив своїм життям. Для офіцерів працювали кінотеатри, військових обслуговували... повії, які при цьому ще проходили медичний огляд. Часом це відбувалося у… приміщенні ратуші. Усі «веселі дівчата», а їх було близько 180 стояли на обліку в міської влади та поліції. Російські солдати, які увійшли в місто навіть скаржилися, що оті жінки заразили їх венеричними хворобами. На цей закид представники місцевої влади відповіли, що якби росіяни належно розраховувалися «за послуги», то такого би не було».
Написав професор Адамович і про те, що з напитків замовляли собі російські офіцери. Так вони випивали джин, віскі, французький коньяк кількарічної витримки і т. ін. А випити росіяни і вміли, і любили. Солдати в цей час пили багато пива. Описано в виданні, як формувалася армія, скільки було призовів, яка була структура магістрату. До речі, тоді містом керувало лише 15 осіб. Зазначено й скільки жило на цей час людей в Станиславові, який був національний та етнічний склад містян, скільки їм потрібно було продуктів, вугілля, як лікувалися містяни, як боролися з епідеміями, як вивозили сміття, скільки коштував проїзд у фіакрах, скільки було промислових підприємств.
До речі, останніх було значно більше, аніж тепер. Це й гасовий, спиртоочисний, оцтовий, цегляні, шкіряні заводи, ткацькі, суконні фабрики, діяв водяний млин. Щоправда уся промисловість була, як правило, в руках євреїв. До них окупаційна влада росіян ставилася погано. Їм забороняли святкувати їхні свята, виходити за межі декількох кварталів. Були навіть постанови губернатора, де написано, що до євреїв не можна мати ніякої довіри, навіть якщо вони російські піддані.
Але був й інший бік війни. Так у 1917-1918 роках армія була втомлена, ресурсів бракувало, тому населенню навіть пропонували здавати металевий посуд, який би переплавляли на зброю. А російська армія стала деморалізована, перетворилася просто на мародерів, які грабували все, що бачили, ґвалтували жінок та дівчат. Від таких «вояків» містян рятувала містян польська кіннота. Далі на людей чекало ще багато жахіть, Та ці періоди, в деталях досліджуватиме професор Адамович в майбутньому.
