Навчає малят прадавньому мистецтву майстриня Ганна Рошканюк. Жінка понад 20 років дивує своїм мистецтвом людей та розробила цікаву методику навчання розпису великодніх яєць… дошкільнят. У пані Рошканюк дівчатка віком від трьох років вже творять народні шедеври. Спокійно та зосереджено тримають в маленьких ручках яйця, вмочають писачки у розтоплений віск.
— Чічки мої, на писаночці спочатку треба виводити кола та «безкінечники», символ незнищенності та вічності. Аби і цього року, і за рік та навік родина разом трималася. Усі ваші брати сестри, мами й батьки разом були, — з усмішкою пояснює жінка.
Писанки тут вміють писати всі. Вважають це жіночою справою, але й чоловіки її не цураються. Василь Рошканюк, чоловік пані Ганни, часто допомагає дружині, проте говорить про це неохоче. Хіба ж то для поставного гуцула справа із жінками сидіти та писанки писати. Засміють. Але коли Ганна з діточками великодні символи виготовляє, то свою ґаздиньку він на руках не носить, бо сідати за писанки з поганим настроєм у жодномуразі не можна.
— Якби майстриня під час писання настрою не мала, то нічого з роботи не вийде, — розповідає талановита космачанка. — Великоднє яйце може виглядати нібито, як завжди, але його магічна суть буде втрачена, на таку писанку можуть й уваги не звернути. Діточок я навчаю, що перед розписом писанок треба ретельно вмитися, в хаті прибрати, одягнути матусину вишиваночку та молитися. А дорослі ще й постять.
І не одразу в дівчаток вимальовуються дрібнесенькі візерунки, проте рученята вже призвичаюється З перших кроків, із першими словами та пізнанням світу діти пізнають писанку та мистецтво пращурів. «Зірочки», «ружечки», «пушечки», «сіточки», «кривульки», «рушнички», «сонечка», «жаб’яча корона». Із трирічного віку, як не дивно, діти легко запам’ятовують складні, дрібнесенькі візерунки, вбирають знання, мов губки. А вже шестирічні писанкарки лауреатами мистецьких конкурсів стають, своїм вмінням поважних митців дивують. У старшому віці сприймати писанкарство дітям стає складніше.
Розписують основу візерунків на писанці натуральним бджолиним воском, а згодом фарбують лише природними барвниками. Виварюють лушпиння цибулі, календулу, кору дикої яблуні — і ось вам жовтогарячий колір. Його найбільше на космацьких писанках. Чорна барва — із горіхової шкаралупи, темно синя — з ягід чорниці, а коли до бузини додати трішки залізного порошку — вишнева, коричнева — з відвару дубової кори. Усе це з дошкільного віку показують майбутнім майстриням. Хоча дівчатка не можуть все запам’ятати, але малесенькі писанкарочки розрізняють кольори набагато краще за своїх ровесниць.