— Я абсолютно переконаний в тому, що в нинішніх умовах в Україні прихід опозиції до влади — це не революція, — каже Олег Жерноклеєв. — Навіть незалежно від методу цього приходу — чи через вулицю, чи через виборчу урну. Помаранчева революція, на мою думку, також революцією так і не стала за своєю суттю і наслідками. І якщо ми називаємо її революцією, ми ризикуємо девальвувати саме поняття. За останні два десятиліття єдина справжня революція в Україні – це проголошення незалежності, революція 1990-1991 років. Виникла нова держава, почала формуватися нова система, прийшли нові лідери і т.д.
— Коли історія виходить на площу, то якою вулицею вона звідти піде, точно передбачити не може ніхто, — зазначив історик. — Тому революція як насильницька зміна наявного порядку речей є дуже небезпечною і наслідки її ніколи до кінця не передбачувані. В цьому треба собі чітко здавати справу. Згадаймо арабську весну. Тому підтримую тих, хто говорив, що найкраща революція – це мирна революція. Насильницьким шляхом насправді не вдається провести ніякі суспільні зміни. Вони повинні відбутися в голові, в серці. Їх треба усвідомити, треба сформувати іншу систему цінностей, суспільних координат. А систему цінностей формує виховання, родина, школа, освіта, участь в громадському житті.
Олег ЖЄерноклеєв переконаний, що проблеми більшості українців не з головою, бо нація розумна, не з руками, бо працьовита, проблеми передовсім — з совістю.
— Тому так само, як російська демократія закінчується там, де починається українське питання, так само український патріотизм закінчується там, де починаються особисті приватні питання. От коли нам вдасться це змінити — через школу, виховання, освіту, відродження віри, бо без Бога мораль не має авторитетного джерела, це і стане твердим фундаментом для суспільних змін. Бо, йдучи в політику, людина матиме контролером свою совість і звітуватиме перед нею й перед громадою, а не перед родичами про те, до чого вона доробилася, — повідомляє ГК.
