— Держава повинна б виділити кошти, і я піднімала це питання, для функціонування і подальшої роботи калуського інституту галургії. Тому що, власне, це й інститут — він розташований на наших теренах. Для чого нам залучати якісь інші інститути, якщо ми маємо свій, ми маємо прекрасних спеціалістів, які абсолютно достеменно знають? Єдиною перепоною є відсутність фінансування, — констатує Ольга Сікора. — Науковці говорять, що будинки, побудовані на тих територіях, можуть стояти ще і 100, і 200 років. Але проблема потребує постійного моніторингу. І, якщо науковці із інституту галургії будуть моніторити проблему, і відслідкують активне просідання, значить, звідти треба буде вселяти людей. І тоді можна буде напрацьовувати конкретні варіанти, де відселяти, куди відселяти. А зараз говорити про таке глобальне відселення — теж неправильно.
Ольга Сікора не підтримує і можливості тотальних виплат грошових компенсацій людям, які живуть у потенційно небезпечних зонах.
— Люди старшого віку пам’ятають, що десь, напевне, у 80-90-х роках людям які живуть у напрямку вул. Львівської, повертали гроші, тому що там було зафіксоване серйозне просідання поверхні. Їх могли або відселити, або дати матеріальну компенсацію. Люди взяли гроші, ніхто нікуди не відселився. Усі, як жили, так і живуть. Тому і давати компенсацію, думаю, неправильно. Треба моніторити ситуацію, дивитися, де є проблема — конкретно, локально. І тоді ставити питання про те, щоб відселяти, — вважає народний депутат. — Але для цього треба мати і план відселення, і архітектурно-будівельну документацію. Бюджети сіл не мають грошей на те, щоб виготовити проекти відселення тощо. Під ті висновки, які дасть інститут, мусить бути якесь дольове фінансування держави і області. Перш, ніж відселяти людей, все одно треба зробити проектно-кошторисну документацію. Ніхто просто так не візьме — і не відселить людей.
ДО ТЕМИ:
На полігоні ГХБ у Калуші висадили 4000 дерев. Кожне четверте — не прийнялося
