Кава, кава і знову кава. Фото з архіву Плисюк-Буяка “Ночували ми у лісопосадці за селом через 40 км після Бєлгорода. Були дуже змучені, тому дозволили собі поспати. Виїхали пізно, десь о 13:30 за місцевим часом. Ги, «за місцевим часом». Починаються зміни часових поясів і поки що нам це не на руку. А я, здається, загубила свій годинник. Сумно, я його ношу уже 10-ий рік. Із втрат, до речі, ще поломка об’єктива нашого малого фотоапарата. Тепер на нього можна знімати тільки ось такі красиві кадри:
Тому тепер відео знімаємо тільки на гоу-прошку. Треба намутити десь мікрофон, бо штатний мікрофон дає багато шуму, а витягувати щоразу мікрофон із шолома - не надто хороша ідея. Дуже хочеться потрапити в місто і залишитись у когось наніч у Воронежі і вирішити усі справи, адже ми досі не налаштували собі мобільний зв’язок. Лайф запропонував роумінг – 18 грн/хв – нічого собі.
А ще я постійно сплю у колясці :). Чи виспалась, чи ні, сиджу, починаю про щось думати і плавно відрубуюсь. Прокидаюсь, коли Петро гальмує, повертає, ну або будить мене :). Не те, щоб зараз я щось пропускала цікавого в дорозі… але все одно, звичка погана. Хоча, думаю, в Монголії я дуже скучатиму за можливістю поспати в дорозі :).
Сьогодні в лісопосадці ми бачили косулю. Гуляла собі недалеко від нас, і майже не боялася. Взагалі живності враз стало більше. І комарів теж :(
Їдемо на Воронєж. Дорогою трапляється містечко Губкін. Одразу при вїзді — музей історії КМА.
Звісно, в суботу не працює. Всередину не зайдемо, але табличка все розкаже. Зараз це - музей, а раніше (1909-1913 рр) тут розміщувалася Салтиковська база геологорозвідувального тресту КМА. Ззовні – теж міні експозиція якоїсь робочої техніки, а також погруддя Губкіна, видатного радянського геолога, академіка.
Я знаю, яка думка вас зараз мучить. А що ж таке КМА? А це - Курська магнітна аномалія - найбільший в світі басейн залізної руди! Ось ми про все і дізналися :). А навпроти – заправка і теж цікавий “експонат”.
Ми фотографувалися, а всі навколо з нас реготали.
Взагалі цікаві монументальні споруди на заправках — фішечка цього міста.
18:00 за Московським часом
На в’їзді до Воронєжської області через Петра оштрафували дівчину на синій Калині. Не змогла втерпіти, поки Дніпро підніметься на підйом, і обігнала через сполошну. Гаішнік так і звернувся до Петра: «Ну а Вы – виновник торжества. Вы ничего не нарушили, пройдемте просмотреть запись нарушения синей машини». Ось так. Ввічливі гаішніки на кордоні Воронєжської області, але штраф — він і для ввічливого гаішніка «торжество» :).
Синя оштрафована Калина і ми із червоної машиною — свідки цього “злочину”.
Ну що ж, раз така справа, зупиняємось попити каву.
І що ми бачимо під дахом бєсєдки? Ластівчине гніздо! Із малечею!
18:50
Дорога на Воронєж — постійні підйоми і спуски. Красиво, мальовничо, але Дніпро щось не кайфує :).
Ми заїхали у Воронєж, де сподівалися зупинитися у мотоцикліста-мандрівника Бориса Расумуса. Але він виявився у Москві. Зупинилися біля Макдональдсу і зависли в інтернеті, щоб таки знайти у кого вписатися – було вже трохи пізно шукати місце ночівлі на природі за містом.
Поки ми думали-гадали що робити, до нас підходили люди, розглядали мотоцикл, давали телефон подзвонити. Взагалом, якщо вже підходять, то дуже дивуються нашим планам і ставляться доброзичливо. А один мужчина, почувши нашу історію, через 20 хвилин приніс бутерброди і водичку:) Отак от, не ждано, не гадано, ми і перекусили. Подякували, подарували сувенір і таки зібралися їхати за місто. Зупинились купити хліба і до нас під’їхав на велосипеді чоловік, який працює на заводі, де робить глазуровані сирки. Він так і сказав: «вот со сгущенкой или ванилью – это я»:). І поки ми з ним говорили, прийшла смс від мого знайомого Дениса, а в ній – координати дівчини Марини, в домі якої я зараз пишу цей щоденник :). Марина, її чоловік і брат люб’язно запросили нас до себе. Дуже цікаві люди, що дуже цікаво живуть. Ми знайшли спільну мову моментально! Тут нема що описувати словами, дивіться самі”.
ДО ТЕМИ:
“Дніпром до Байкалу”. Прикарпатці перетнули кордон із Росією. ЩОДЕННИК
