Між найближчими до Чорного лісу селами — Угринів, Красне, Хмелівка, Росільна, Посіч — особливе місце займає Грабівка. У свій час вона, будучи розташованою під лісистою горою, в стратегічному плані стала надійним захистом для окремих чот, сотень та цілих куренів. Тут можна було зупинитися на перепочинок, перегрупувати бойові сили після особливо затяжних боїв. Це справді партизанське село, яке в 1943-1950-х роках стало основним центром, свого роду столицею повсталих загонів Української Повстанської Армії. Відомо також, що в 1942-1944 роках у Грабівці знаходився медичний пункт, а при ньому працював партизанський шпиталь, де медперсонал лікував поранених воїнів УПА.
— Кожен день в таборі розпочинався ранковою руханкою, молитвою та купанням в річці, — розповів «Вікнам» Андрій Гачкевич. — Обов’язково в першій половині дня — тренування з Бойового Гопака. Після обіду хлопці та дівчата брали участь у різних змагання та іграх. Упродовж табору відбувався конкурс «Кращий спортовець».
Велике захоплення серед таборовиків викликала першість з міні-футболу та волейболу. По їх закінченні відбулися матчі між збірною табору та старшиною. У футболі перемогла старшина, а у волейболі таборовики.
Впродовж табору хлопці та дівчата вправлялись у верховій їзді та стрільбі з різноманітних видів зброї (лук, арбалет, пістолет, рушниця, рогатка). Мистецтво маскування та непомітного підкладання до «ворога» вони вдосконалювали у іграх на місцевості. У таборі їх було три. Особливо запам’яталась нічна гра, яка тривала 8 годин.
Справжній воїн повинен бути сильним не лише тілом, а й розумом. Тому у таборі гопаківці вивчали історію України та українських бойових мистецтв, обряди нашого народу, а також взяли участь в інтелектуальних конкурсах «Кращий оповідач» та «Кращий таборовий щоденник».
Також таборовики ходили у мандрівку до місця, де 24 лютого 1946 року загинув командир куреня УПА «Скажені» Василь Андрусяк («Різун»), а 9 липня — у село Старий Угринів у музей Степана Бандери.
Кожен день у таборі завершувався піснями та жартами біля ватри.