Ремонт завершився! Ура! Фото Юлії Плисюк 19 серпня. Прокидаємося зраненька. Заводимо мотоцикля, гріємо мотор і прощаємося із Зоргом. Ех, не встигли сказати па-па, як вже хочеться повернутися сюди знову.
А далі — оце так пригода, так пригода! Не встигли ми проїхати 250 кілометрів, як наш мотоцикл щось почав втрачати свої коні. З усіх 36 коней в ньому залишилося шість))). Думали, що пальне неякісне. Розбавили 92-м - нічого не змінилося. Думав, може, мастила замало. Долив вище рівня —і нічого. Мотор страшенно гріється, і хоч падай на коліна і моли Бога. Рішення було прийняте: зняти клапанні голови, перевірити стан поршневої і отут - найцікавіше. Коли зняв праву кришку голови, то побачив велику кількість ошурків алюмінію. І зрозумів —пипка!!! Клапан випускний розбив направляючу, а та у свою чергу розбила посадку в голові —і все, приїхали!
Зняв голову, поглянув поршень — наче все окей. Одна проблема — потрібно нову клапанну голову. До нашої компанії приєднався пролітающий байкер Михайло на байку з Москви. Трохи дивний говір у нього, але вже))). І, до речі, велика дяка цьому чоловікові, бо він одразу зупинився біля нас, запитав, як справи, чи не потрібна допомога, чи є вода? І він чекав, поки ми визначимо поломку, щоб знати, чи, може, привезти нам з Омська якісь запчастини. Зрештою обмінюємося телефонами і бажаємо один одному щасливої дороги. І до речі, це була єдина людина, що зупинилася на цій трасі. Десь півгодини ми зупиняли машини, щоб запитати, де ми, чи далеко до найближчого села, де можна було б дізнатись номер евакуатора. Пролетіло машин 100, ніхто і не глянув у нашу сторону.
Ну а ми продовжуємо медитацію. І вже зателефонували в місто Татарськ Степану Поцелуєву, нашому другу та мотоциклісту, який одразу сказав — беру шнурок і сідаю в машину. Готуємо мотоцикл до швартування. Спробували проїхати кілометрів десять до найближчої заправки на одному циліндрі, щоб нас знайти було легше.
Попри усі негаразди все-таки любов до природи перемагає. Але не до КОМАРІВ )))
Дісталися ми вночі до Татарська. Рівно 230 кілометрів на буксирі. Уявіть собі: ніч, згори з неба падає вода, бо попали ми ще й під грозу. Степан тисне на газ і давить 120 кілометрів, а я молюся Богу, аби не було ями. Юля радісно посміхається мені з салону автівки, бо там, в машині, уже почала розповідати Степану та Олі наші пригоди. А я тут один, як же одиноко! :) Юля наче відчула, що у мене на душі і в машині... вдягає шолом! Дійсно, у нас же є переговорка. О, так уже веселіше:). Назустріч несуться фури! Переїжджаємо міст, підйом, спуск і все, як у кіно про військових льотчиків, що літали колись у війну без світла. Коротше, народ, то був адреналін.
Наступного ранку, поки Степанові друзі шукали нову клапанну голову для Дніпра, що в Росії є рідкість, ми завітали в гості до нього на радіо “VECTOR 103.4 FM”. А його донька Катя нам люб’язно запропонувала увійти до середини.
Ось воно, святая святих, студія, яка вона є. Степан веде свій денний ефір і бажає усім жителям Татарки (так називають своє місто більшість тутешніх мешканців) доброго та веселого відпочинку і, звичайно, музика в подарунок.
Ось він, шаман ефіру. Голос який дає вам, Татарськ, хороший настрій!
Степан веде ефір і в той же момент знайомиться із нашим блогом.
До речі, Степан є президентом чаптеру “WILDRIVER” у місті Татарську. А ці чудові дами — його сім`я.
Цього ж дня ми відвідали місцевий музей імені Савченко.
Цей музей носить звання народного. Вхід до нього безкоштовний. Справа в тому, що кожен експонат і кожна річ є тут завдяки простим людям, які за власним ентузіазмом приносили їх сюди для того, щоб вони були увіковічнені.
Уявіть собі, тут є така штука. Така схема залізниці СРСР була розміщена на залізничному вокзалі в Татарську. Ми знайшли...
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК!
Ех, ностальгія!!! Може, хтось пам’ятає ці смачні речі?)
Невдовзі ми знайшли Юлі мотоцикл! І навіть з коляскою. Завтра пакуємо і їдемо додому)
А ця дивна тваринка називається Кабарга! Пам’ятаєте, ми зустрічали її двічі в Казахстані, і ніяк не могли зрозуміти, що це таке! З довгими задніми лапами, як заєць чи кенгуру, з чимось на голові, чи то хохолок чи роги, а схоже на оленя. А виявилось — кабарга. Можливо, вона і є прототипом сучасної чупакабри.
Татарськ завжди славився смачним хлібом. Хлібокомбінат “Хлеба Сибири” виготовляє смачнісімо!!!
А ви знаєте своїх героїв Вашого міста?
Ця кімната присвячена героям Другої Світової війни. Люди пам’ятають своїх героїв.
Після музею був вечір і вечеря, а потім був телефонний дзвінок, який сповістив радісну новину! В Омську, за 200 кілометрів від нас, знайшли клапанні голови до Дніпра. Ми одразу поїхали, хоч була уже глибока ніч, купили і праву, і ліву в зборі. Велика дяка Жені (Пуху) Гончарову з Омського чаптеру “WILDRIVER”! А вранці розапочався великий ремонт.
І тут, як ви бачите, ремонт завершився! Ура, ми завтра їдемо далі!
Тож на прощання хочемо ще раз дуже подякувати Степану (Пряніку) Поцелуєву та його сім’ї за дуже теплий прийом і екстренну евакуацію із траси М-51, Жені (Пуху) Гончарову за клапанні голови, Mr Zorg-у із Новосибірська за те, що ми знаємо цих хлопців!:) І дякуємо нашому італійському другу Angelo, який цього літа приїхав на свято ковалів і вручив нам у подарунок ті самі переговорки, які допомогли мені скрасити 200 км евакуації.
Усі публікації кількамісячної подорожі від романтичних верниголів із Прикарпаття читайте у спеціальній темі “Вікон” ”Дніпром до Байкалу”.
