Біографія Емілії Петраш відображає історію краю початку ХХ століття. Її життєвий шлях почався у селі Залуква (нині — Галицького району). Тут Емілія народилася у 1922 році. Сім’я була багатодітною — у ній виховувалося 2 хлопців і 5 дівчат. Дівчина отримала освіту у місцевій школі за часів польського панування на Галичині. Більшу частину життя прожила у Калуші. Була неодруженою і не мала дітей.
Емілію Петраш поховали у хмарний день. Біля надгробку присутні поклали квіти. Отець Олександр Марків із греко-католицької церкви св. Михаїла відслужив панахиду за Емілією Максимівною. Прощальне слово сказав Степан Петраш, голова Калуської станиці ОУН-УПА.
— Хрест на Голгофу України вона несла за свій рахунок, — зазначив Степан Миколайович, який пам’ятає Емілію Петраш змалечку. — Ми з Мілею знайомі з дитинства. Вона була старша від мене на п’ять років. У їхній сім’ї батьки рано померли, але діти працювали і були порядними змалку.
Під час німецької окупації молодою дівчиною Емілія пішла працювати у так званому допомоговому комітеті. Опанувала професію секретарки-друкарки. Степан Петраш розповів, що у Залукві під час німецької окупації був великий курінь молоді, куди входило 250 дівчат і хлопців. Емілія була заступницею провідниці жіночої частини куреня.
— Вона мала авторитет серед ровесників. Ми разом ходили на збори-сходини, брали участь у гуртку самодіяльності, — згадує Степан Петраш. — Емілія займалася у жіночій секції ОУН (б). Пройшла вишкіл у селі Блюдники Галицького району. Жіноча мережа ОУН-юнацтва відрізнялася патріотичним вихованням. Це були активні самовіддані дівчата, які пізніше із високо патріотичного боку проявили себе у збройному підпіллі ОУН. Пам’ятаю, що Емілія з дитинства трохи кульгала. Коли вона втікала від КДБістів, у лісі під Боднаровом її наздогнали. Після цього — ув’язнення за грати, почалися допити. На жаль, знайшовся зрадник, який сказав, хто вона і звідки. Після цього її відправили на заслання, де вона відбула 10 років.
Після повернення із заслання до таборів Сибіру Емілія Максимівна поселилася у Калуші, де змогла отримати прописку і роботу. Працювала у реєстратурі стоматологічної поліклініки.
— Була завжди активною у громадському житті. Виписувала газети і сама робила дописи, — пригадує Степан Петраш.
На похорони Емілії Максимівни зібралися родичі зі Львова та із рідного села покійної — Залукви. Приїхали навіть із сусідньої Білорусі. Прийшли представники Союзу українок, члени Калуської станиці Братства вояків УПА та ОУН. Друзі по боротьбі поділилися спогадами про видатну землячку. Після смерті Емілії Петраш спогади про неї залишаться у серцях її друзів й однодумців.
