Лялькову виставу закарпатців Роман Іваничук назвав витвором мистецтва. Фото Оксани Рижук У селі Вертеп живуть герої вистави „Недотепа із Вертепа” — бабка Фіскарошка, учитель Фейса, інспектор Годя, дід Наполеон, і саме тут головний персонаж Митрик шукає відповідь на питання: чи дійсно людина походить від „малфи”? Вистава сповнена народної обрядовості та закарпатського фольклору.
— Це — витвір мистецтва, — вважає член журі Роман Іваничук. — Ставте скільки хочете цій виставі: 5, 7, … , 10! Для мене вона ще й цікава тим, що я добре знаю творчість Дмитра Кешелі. Дмитрик — це прототип самого автора. У творі є багато образів, а для вистави вибрали перлинки фольклору. Вертеп. Це дуже важливо! Я прихильник фольклору як бази нашої культури, забутого вже трохи, а тепер відтворюваного поволі. Ми жили в Радянському Союзі, де ліквідувалася вся культура наша, разом з вертепом. Ми побачили відновлення вертепу як первісного мистецтва, пов’язаного з вірою. Вертеп у людей був завжди. Коли прийшла християнська релігія, то забрала собі вертеп і посилила там Ісуса Христа, ангелів. Та абсорбація створила новий образ української культури, якої у світі немає — це злиття язичництва із новітньою релігією, яка опанувала світ. Вертеп зберігся тільки у Карпатах.
А от Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької представив драму Лесі Українки «Блакитна троянда», яку презентували як історію у ритмі танго. Проте, члени журі піддали прочитання заньківчан критиці.
— Не цього я чекала від цієї п`єси, — зазначила член журі Лариса Кадирова. — Що я бачу на сцені: світла багато, біле все, світлі молоді обличчя так приємно все. Але режисер не дав їм зрозуміти про щось йдеться. Леся Українка не писала просто мелодраму, “Блакитна троянда” — це модернізм і символізм, нічого такого на сцені не було. Я побачила недовіру режисерську, непрофесіоналізм режисерський, недовіру до Лесі Українки, недовіру до акторів і почула недоречний музичний добір.
Як повідомляли ”Вікна”, на «Коломийських представленнях» відзначить свій ювілей Тарас Петриненко.
