— Було що співати. Почали із пісні «Дай же, Боже, добрий час». А закінчили нашу майжу двогодинну програму в’язанкою лемківських народних пісень «Віночок», — розповіла “Вікнам” учасник ансамблю «Студенька» Марія Парило. — Федір Лабик прочитав літературно-музичну композицію «Ой верше, мій верше». Ольга Лагойда виконала свою авторську композицію «Як я сой зашпівам». Ще одну пісню, «Ой гоя гоя» разом із нею заспівав Іван Дзямба
Колись кермеш для лемків був і ярмарком, і навіть храмовим празником. Тепер значення цього поняття, лемківський дух сповна можна відчути у дводенній фестивальній палітрі. Як на мене, це ще й головна зустріч лемків, на якій трагізм спогадів панує разом з усіма барвами народного свята.
На фестивалі «Лемківський Кермеш», яке відбулося 17-18 травня у селі Вільхівець, зібралися лемківські самодіяльні гурти із Польщі, України та інших країн. Загалом, Вільхівець прийняв сотні лемків та десятки колективів.
— Нас люб’язно привітав голова об’єднання лемків Польщі. Завдяки організаційній допомозі Іванни Гринів і директора ПК «Мінерал» і фінансовій підтримці управління культури ми змогли здійснити цю поїздку, — каже керівник ансамблю «Студенька» Марія Парило, — Багато зусиль доклали керівник колективу «Студенька» Наталія Гуменюк та музикант Володимир Нагловський та всі учасники колективу.
Виступ колективу “Студенька” з нагоди 20-річчя
Про історію назви колективу «Студенька» Марія Парило розповідає охоче і багато.
— У моєму рідному селі так казали на криницю. Студня — це криниця без зруба, — розповідає пані Марія. — Студенька — це криниця по-лемківськи, зменшувально-пестливо.
Протягом кількох років унаслідок такої «евакуації» понад 480 тисяч лемків насильно переселили на територію радянської України, а решту 200 тисяч осіб уже під час сумнозвісної операції «Вісла» — на північно-західні землі Польщі. «За національною ознакою нас вигнали з рідних теренів, і досі ніхто не попросив у лемків пробачення за завдані кривди, за трагедію».
— Закарпатські лемки на польські — це одна етнічна група. Вони жили у різних умовах. Закарпатських лемків не депортували, бо після війни область увійшла до складу України. Вони — єдині. У них єдина музична культура. Зокрема, пісня «Плине кача» народилася десь у недрах Закарпаття.
