Колаж із davydiuk.blogspot.com Вільна енциклопедія Вікіпедія вже подає дані про Петра Порошенка як п’ятого Президента України.
Рання біографія
Петро Порошенко народився в родині управляючого міською сільгосптехнікою і головного бухгалтера в управлінні сільського господарства, у місті Болграді, що на півдні Одеської області, на кордоні з Молдовою. Місто знаходиться на березі найбільшого в Україні прісноводного озера Ялпуг. Пізніше родина переїхала до молдавського міста Бендери. В школі Петро Порошенко займався дзюдо, отримував нагороди на змаганнях з цього виду спорту. Саме в Бендерах Петро закінчив школу.
Після закінчення в 1989 із відзнакою факультету міжнародних відносин та міжнародного права Київського університету ім. Шевченка (спеціальність — міжнародні економічні відносини) вчився у аспірантурі.
У 1989–1992 навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету імені Шевченка.
У 1990–1991 — заступник генерального директора Об’єднання малих підприємств та підприємців «Республіка».
У 1991–1993 керував АТ “Біржовий дім “Україна”.
У 1993–1998 — був генеральним директором ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн».
2002 року захистив кандидатську дисертацію «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні». Кандидат юридичних наук. Автор монографій «Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин» та низки наукових публікацій. Співавтор підручника «Сучасні міжнародні економічні відносини».
Політична кар’єра
Заслужений економіст України. Лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки.
В 1998 році — Порошенко став членом партії СДПУ(О). Партію якраз тоді очолив Віктор Медведчук.
На виборах 1998 був 11-й у партійному списку СДПУ(О). Однак мандат здобув у мажоритарному окрузі №12. Входив у парламентську фракцію об’єднаних соціал-демократів, був обраний членом Політбюро СДПУ(О).
На початку 2000 залишив СДПУ(О) і створив фракцію «Солідарність», згодом — партію «Солідарність». Остання восени того року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови. Через півроку Порошенко залишив лави партії через принципову розбіжність поглядів.
У грудні 2001 партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу блоку. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» вперше одержав понад 25% голосів виборців. За списком «Нашої України» Порошенко у 2002 і 2006 роках обирався народним депутатом. Очолював парламентські комітети з питань бюджету (2002–2005) та фінансів (2006–2007).
Прихід Порошенка в політику завдав удару по його бізнесу через те, що він взяв участь в опозиційному політичному проекті Віктора Ющенка «Наша Україна».
З липня 2004 — заступник керівника штабу коаліції «Сила народу», з моменту створення партії Наша Україна — в її керівництві.
8 лютого 2005 призначений на посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України. 5 вересня 2005 року після висунення проти нього звинувачень з боку колишнього Державного секретаря Олександра Зінченка, подав заяву про відставку, щоб займана посада не вбачалась як можливість тиску на правосуддя. В кінці вересня подав позов на Олександра Зінченка до суду. Суд зобов’язав Зінченка принести публічні вибачення Порошенку, адже жодне з обвинувачень колишнього Державного секретаря не знайшло собі підтвердження і не було доведено в суді.
З 22 лютого 2007 Порошенко — голова Ради Національного банку України.
9 жовтня 2009 Верховна рада підтримала представлену президентом кандидатуру Петра Порошенка на посаду міністра закордонних справ, за це проголосували 240 депутатів.
23 грудня 2009 обраний Почесним професором Університету банківської справи Національного банку України.
23 березня 2012 призначений Міністром економічного розвитку і торгівлі України.
На виборах до Верховної Ради 2012 року був кандидатом у народні депутати у окрузі №12. З грудня 2012 року — народний депутат України 7-го скликання, до парламенту пройшов самовисуванцем. Член Комітету з питань європейської інтеграції. Позафракційний.
Президентство
Взяв участь у президентських виборах 2014 року; за їхніми результатами отримав більше половини (54,7%) голосів виборців, здобувши таким чином перемогу в першому турі й уникнувши другого. На виборах виступав в альянсі з Віталієм Кличком (про це було проголошено 29 березня 2014 — на з’їзді «УДАРу»). Слоган передвиборчої кампанії Порошенка — «Жити по-новому».
Приведений до присяги 7 червня 2014.
Бізнес
Здобувши вищу освіту, Порошенко розпочав власний бізнес з продажу какао-бобів. У 1990-і роки він придбав кілька кондитерських підприємств. Згодом об’єднав їх у групу «Рошен», що стала найбільшим виробником кондитерських виробів в Україні і об’єднує шість комбінатів в Україні і одну фабрику в Росії (Липецьк). Створені ним підприємства кондитерської промисловості принесли йому великі прибутки і прізвисько «шоколадний король».
В даний час бізнес Порошенка також включає в себе кілька автомобільних і автобусних заводів (Луцький автомобільний завод, ВАТ, корпорацію «Богдан»), верф «Ленінська кузня», телеканал «5 канал» і ряд інших підприємств.
Родина
Батько Олексій Іванович (1936 р.н.) — генеральний директор концерну «Укрпромінвест»; мати Порошенко Євгенія Сергіївна (1937–2004). У Петра Порошенка був старший брат Михайло, старший за нього на 8 років. Михайло загинув у зрілому віці за загадкових обставин.
Дружина — Марина Анатоліївна (1962 р.н.) — лікар-кардіолог; сини Олексій (1985 р.н.) і Михайло (2001 р.н.); доньки Євгенія (2000 р.н.) та Олександра (2000 р.н.).
Звання і нагороди
Петро Порошенко на Мюнхенській конференції з безпеки, 2010
Орден «За заслуги» II ст. (24 вересня 1999) — за вагомий особистий внесок у реформування промисловості України, активну участь у законотворчій роботі
Орден «За заслуги» III ст. (9 грудня 1998) — за багаторічну сумлінну роботу, вагомий внесок у розвиток української державності
Заслужений економіст України (21 серпня 1997) — за вагомі здобутки у праці, високу професійну майстерність та з нагоди шостої річниці незалежності України
Державна премія України в галузі науки і техніки 1999 року — за створення науково-промислового комплексу по виробництву свинцево-кислотних акумуляторних батарей (у складі колективу)
Лауреат Міжнародної премії ім. П.Орлика.
Відзначений Почесною грамотою Верховної Ради України
Нагороджений іспанським орденом «За громадянські заслуги» ступеню Великого Хреста
Є автором монографії «Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин» та низки наукових публікацій. Співавтор підручника «Сучасні міжнародні економічні відносини».
