Фото з http://gk-press.if.ua/ Заява викликала чималий резонанс в гуманітарних колах, пише Галицький кореспондент. Перші відгуки звучать у контексті «Ну, нарешті!», а якщо трохи задуматися, то виникає питання: «А що ж тоді читати?»
«Ми введемо ліцензування російської книги і квотування іноземної залежно від того, скільки відсотків на ринку займає українська книга. Це стосується не тільки російської продукції, але й імпортних книг в цілому», — цитує Олександра Сича «Українська правда». Віце-прем’єр переконаний, що необхідно вберегти українську книгу від надмірного російського імпорту, оскільки сьогодні 80% книг в Україні — не українські, і з них майже всі книги — російського виробництва.
Чи справді таке квотування допоможе нашому книжковому ринку, поет Василь Карп’юк поцікавився у людей, які мають до нього безпосередній стосунок.
Іван АНДРУСЯК, поет, дитячий письменник, редактор видавництва «Фонтан казок», м. Київ:
- Це питання не просто назріло, а давно перезріло. Очевидно, що ми маємо повернути собі ринок – і зробити це не цензурними методами, коли в якось «держблінкомі» сидить чиновник, який вирішує, що «пущать», а що «не пущать», а методами економічними. Якщо запропоновані заходи справді призведуть до того, що російський книжковий ширнепотріб уже не буде вигідно завозити сюди тоннами, на вагу, як це зараз робиться, то можливості українських видавців продавати свої книжки на внутрішньому ринку значно зростуть, а отже, збільшаться наклади, що здешевить наші книжки і дасть змогу робити більше назв і якісніший продукт.
Однак такі заходи – лише перший крок. Далі мусимо знайти такі ж цивілізовані, ринкові методи впливу на російські «дочірні» видавництва, зареєстровані як буцімто українські, але ідеологічно зорієнтовані на Москву. Тут ми маємо визначити механізм, як розрізняти інвестиції в книговидавничий бізнес, які в умовах ринку завжди слід вітати, й інвестицій в ідеологію, яких відповідальна держава допускати категорично не може.
І разом зі звільненням для українців книжкового ринку має вестися також звільнення ринку засобів масової інформації, теле- й радіоетерів. Заходи мають бути комплексними, «по всьому фронту» – лише так отримаємо бажаний результат.
Микола ШЕЙКО, директор ”Видавництва Старого Лева”, м. Львів:
- Якусь користь для розвитку українського книжкового ринку це дасть? Я би сказав, що ці заходи матимуть ефект, коли держава візьме під контроль продаж і збут книжок. Надрукувати книжок ми можемо в десятки разів більше. Куди їх подіти? В торговельні мережі, які контролює Ексмо? Вони не візьмуть. Так само як і чимало дистриб’юторів зі сходу України, які чомусь вважають, що українська книжка продається погано. Зі слів О. Сича незрозуміло, що збираються квотувати – ввезення книжок чи присутність у мережах. На мою думку, квотування ввезення книжок жодних проблем не вирішує, бо схеми давно відпрацьовані: створення дочірніх підприємств, коли книжки друкуватимуться в Росії нібито «на замовлення українських підприємств» тощо. Якщо ж квотувати присутність в торгових мережах - це шанс і водночас виклик для українських видавців. Або вони займуть місця на полицях, які звільнилися, або за якийсь час все повернеться до нинішнього стану. Тому треба перекладати, треба заповнювати ніші, які досі залишаються незайнятими українськими книжками. Головне, щоб читач повірив, що ми можемо наздогнати, зробити все для того, щоб він не почувався обмеженим. Врешті-решт, армія наша створилася і стала боєздатною лише за кілька місяців…
Степан ПРОЦЮК, письменник, м. Івано-Франківськ:
- Важко передбачити всі наслідки, але думаю, що через ліцензування і квоти катастрофи з українським книговиданням не відбудеться. Навпаки, воно постійно на межі катастрофи через низку причин, в тім числі і засилля другосортної або й ворожої російської книжкової продукції. Зараз – і це природно! – слід рятувати вітчизняне книговидання. Тим паче, українську мову розуміють, здається, всі. Тим паче, ніхто не спроможний заборонити читання російської книжки способом ліцензій та квот. Тим паче, ще невідомо, як ці плани будуть реалізовані, бо говорити і мріяти ми мастаки. У будь-якому разі я підтримую цю ідею.
Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, поет, м. Одеса:
- Будь-яка квота та інші обмеження на книжкову продукцію нічого, окрім шкоди, не принесуть. Мені здається, що якщо таки вводити обмеження на ввіз книг із Росії, то слід підходити до проблеми диференційовано.
Тобто – книжки відверто низького рівня, книжки мілітаристського і шовіністського змісту Україна має право не вітати. Однак переклади спеціальної літератури, твори класиків – невже їхня вина, що така політика нинішньої адміністрації?
Важко уявити, що обмеження на ввіз книг із Росії стимулюватимуть українську видавничу справу. Зрештою, ніяких обмежень на видання книг в Україні не було, окрім фінансових. Помогти можуть не обмеження, а інвестиції у видавничу справу, в основному – в некомерційні проекти.
Мирослав ЛАЮК, поет, м. Київ:
- Як на мене, до книжки не можна застосовувати той самий підхід, що до будь-якого іншого товару. Якісна книжка, у тому числі російська, здатна зробити більше корисного (у значенні зміни вектора зору, розширення світогляду, просвіти), ніж та шкода, яку можуть нібито завдати податки, отримані сусідньою державою від продажу цієї книжки (вони ж мізерні, якщо порівнювати з продовольством, газом і МТС-ом). Інше питання – чи доходить ця «якісна російська книжка» до українця. Крім цього, впевнений, що російські видавці дуже швидко, якщо забажають, переодягнуться в українську шкіру, знайдуть вихід і видаватимуть за нових умов вигідні їм книжки в Україні (хоча насправді багато путінської пропаганди виробляється в Україні, і то українською мовою), тому якщо говорити про ідеологічну користь від таких квот, то тут все геть неоднозначно.
А ще нам варто самим зрозуміти, чого ми намагаємося досягти ініційованим квотуванням: подратувати росіян і їхніх симпатиків чи працювати на перспективу зміни «ворога». У Росії ще є книговиробники, які дають можливість з’яви адекватних громадян РФ. Нам навпаки треба підтримати всі ініціативи щодо просвіти росіян, бо замикання на своїх локальних негараздах навряд чи розв’яже ситуацію. Ми ж розуміємо, що теперішні проблеми щодо цілісності України зникнуть тоді, коли і в Росії усе налагодиться. Залізна завіса з РФ, яку тепер розглядають як вихід, – то лиш відтермінування проблеми.
Також відомо, що наразі нема української альтернативи тим же російським перекладним книжкам чи масовому чтиву, українці надто довго жили за посередництвом російського книговиробництва. Підготовка бази – багаторічний проект, процес, зумовлений багатьма чинниками. Квоти призведуть до голоду, а голодна людина – зла. Така різка дія, боюся, наштовхнеться на спротив і продовження плекання мови ненависті. Чи не ефективнішою є банальна підтримка з боку держави: відсутність оподаткування для українських книг, створення прозорих державних грантів і системи закупівель для бібліотек, відкриття нових книгарень, забезпечення роботою тисяч гуманітаріїв, які готові вже сьогодні ставати до масового якісного книговиробництва? Українське книговидання гноїлося десятиліттями, а тепер вони сподіваються все налагодити легким порухом руки.
