Серед стипендіатів — і прикарпатці.
В Указі йдеться:
“Відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 2001 року №1147 пПро довічні державні іменні стипендії громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність” (зі змінами, внесеними Указами від 2 грудня 2002 року № 1113, від 14 жовтня 2004 року № 1242, від 10 жовтня 2005 року №1431, від 13 липня 2006 року №612, від 11 квітня 2008 року №327 та від 3 серпня 2012 року № 467) постановляю:
1. Призначити довічні державні іменні стипендії громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність:
БРЕСЛАВСЬКОМУ Ярославу Васильовичу (Івано-Франківська область)
ГАЛЮКУ Михайлу Васильовичу (Чернігівська область)
ГОЙСАКУ Михайлу Петровичу (Львівська область)
ГРАБОВСЬКІЙ Анастасії Іванівні (Волинська область)
ГРИЦАЙ Марії Максимівні (Львівська область)
ДАНКО Ганні Михайлівні (Закарпатська область)
ДЕЯКУ Юрію Михайловичу (Закарпатська область)
ДУЖІЙ Марії Теодорівні (Львівська область)
ЗАСІМЕНКО Марії Созонівні (Дніпропетровська область)
ІВАНИЛУ Ярославу Івановичу (Донецька область)
КАЛІЩУКУ Олександру Пилиповичу (Волинська область)
КАПУЛЯК Єлізаветі Володимирівні (Запорізька область)
КАС’ЯНЧУКУ Івану Миколайовичу (Вінницька область)
КОРЕЙСЬКОМУ Василю Михайловичу (Сумська область)
КОСТЮКУ Антону Степановичу (Волинська область)
КРУГЛЯКУ Григорію Івановичу (Сумська область)
МАЛИЦЬКОМУ Ярославу Івановичу (Львівська область)
МАСЛОВСЬКІЙ Марії Миколаївні (Львівська область)
МЕЛЬНИКУ Миколі Григоровичу (Івано-Франківська область)
МІГУСУ Івану Кириловичу (Львівська область)
ОЛЕЩУКУ Ігорю Андрійовичу (Тернопільська область)
РУДКУ Юрію Васильовичу (Івано-Франківська область)
СЕНІВ Ірині Гілярівні (Полтавська область)
СКОРОДЕНЮ Павлу Ярославовичу (Дніпропетровська область)
ФІКЕРТ Анастасії Сільвестрівні (Івано-Франківська область)
ШАБАТУРІ Стефанії Михайлівні (Львівська область)
ШЕВЧУКУ Анатолію Олександровичу (Житомирська область)
ШМИЗІ Стефаниді Павлівні (Хмельницька область)”.
Калушанка Анастасія Фікерт народилася у жовтні 1937 року. В 14-літньому віці за «антирадянську діяльність» – писала вірші про Україну, любов до рідної землі та мала друзів із підпілля ОУН-УПА – була заарештована органами КДБ і засуджена на 10 років ув’язнення. Пройшла через Станіславську тюрму, сталінські табори Далекого Сходу. І лише після смерті «вождя народів» була звільнена 24 квітня 1956 року.
Проте, переїзд додому був заборонений. Тож у рідну Галичину повернулася лише 1962-го. Вступила до Івано-Франківського педагогічного інституту і по його закінченні довгі роки працювала вчителем математики як у Калуському, так і Рожнятівському районах, завершивши свій трудовий шлях у ЗОШ №6.
Проявити поетичний талант у радянські часи не мала змоги – про заборону писати була суворо попереджена агентами КДБ, і лише зі здобуттям Україною незалежності творчий доробок пані Анастасії побачив світ у часописах «Криця», «Українська думка», «Нова зоря», альманасі «Зона», місцевій пресі.
У своїх віршах і коротеньких новелах ця мужня жінка розповіла про жахіття сталінської машини репресій від першої особи, від політв’язня, який, як то кажуть, на власній шкурі відчув смак життя в таборі (для неї синонімами стали комунізм і біль, страх, ув’язнення та вимушене мовчання), про свою любов до України, яку пронесла впродовж усього життя.
— Я не є прихильником змушування любити Україну. Ми повинні своєю щоденною працею, любов’ю до батьків, до рідного слова показувати приклад, а результат прийде сам по собі, — розповіла ”Західному віснику” Анастасія Фікерт.
