| Фото: report.if.ua Славка Хоменка з Івано-Франківська більшість тепер знає як того, що намалював 3-D козаків на переході на вулиці Грушевського. Ці мультяшні синьо-жовті козаки викликають посмішку на обличчі перехожих, особливо в дітей. Скільки б разів за день там не пройшов, щоразу стає якось радісно, тепліше.
Славко вміє дарувати ці відчуття. Молодий художник заробляє ще й тим, що розмальовує дитячі кімнати різними відомими мультяшними героями, а також і своїми – вигаданими. Тобто з позитивом хлопець – завжди і всюди. Сміється, що з мультфільмами у нього якось пов’язане все життя. Та й сам навіть схожий на якогось казкового ельфа, інформує ”Репортер”.
За словами Хоменка, батьки часто лишали його малого вдома. Просто закривали в хаті із цілою стопкою відеокасет з мультиками та йшли по роботах. При тому, що мультфільми ті були на німецькій мові. Але, каже хлопець, певно, саме це спонукало його тоді самому вловлювати характери мультяшних персонажів.
Згодом Хоменко почав робити й свої мультиплікаційні фільми. Сміється, що то швидше були такі експерименти, які пробувалися малювати, зніматись у різних програмах, техніках. Наприклад, мультфільм про робота Хрюканатора чи Ніньзя-Баха та ще кілька мультяшних короткометражок.
Більш серйозною він називає свою роботу над мультфільмом за сюжетом народної казки «Рукавичка». Цей мультик часто транслювали на ОТБ «Галичина».
Славко – цікавий співрозмовник. Каже, всюди бачить якісь персонажі. Ідей в голові – море, все записує, малює, розповідає друзям. Одного разу показав свої роботи знайомій з Японії і вийшло так, що Славка запросили стажуватися на всесвітньо відомій анімаційній студії «Madhouse». Квитки були куплені, зустрічі домовлені, але потрапити хлопцю туди не вдалося. Якраз тоді Японія постраждала від руйнівного цунамі. Квитки пропали. Грошей на нові, каже, назбирати не вдалося.
Але він дивиться на це по-філософськи. Каже, може, якби поїхав, то загубився б там як особистість. А так має час пробувати щось нове і знову експериментувати. Та найголовніше, говорить художник, після тої невдалої поїздки у нього й народилася ідея зняти фантастичний фільм.
Над ним Славко працює вже три роки і вважає його своєю найсерйознішою затією. Просто хоче зробити гідний український фільм-фантастику, адже із цим жанром у нас якось сутужно.
Отож майбутній фільм Хоменка про таких собі духів природи, які з’являються на певному етапі в житті головних героїв стрічки – піаніста й художника. Ті фантастичні створіннячка починають витягати головних героїв із сучасного, ілюзорного світу, створеного людиною.
«Музикант шукає себе в музиці, він пробує рухатися в ногу з часом, і це його засмоктує, – Славко трохи розповідає про сюжет майбутнього фільму. – І замість того, аби грати на піаніно й писати гарну музику для душі, він риється у музиці модній і губиться. Йому сниться страшний сон, який ілюструє його життя, а згодом з’являються ці духи. Але вони добрі, вони допомагають».
Славко розповідає, що ті фантастичні істотки з’являються у житті кожного з нас. Просто їх треба розгледіти, прислухатися. Вони витягають нас до реальної природи, показують, як важливо цінувати землю.
«Буде ще така сцена, коли одна з істоток топчеться по бруківці на вулиці і ніяк не заспокоїться, – розповідає Хоменко. – Головний герой – художник – не розуміє, що з нею, що зробити. Тоді він вишпортує клаптик бруківки й істотка заспокоюється. Вона просто хотіла притулитися до живої землі. Вона заскакує між тої бруківки і треться щічкою до землі. Бо навколо дійсно все замуровано, запаковано, законсервовано. Ми живемо як у скляному слоїку, як мишки, яким просто кидають туди їсти. Фільм мав би це показати – цю слабину сучасного міста».
Усіх персонажів-духів Славко вже знайшов. Тут треба просто уважно роздивитися навколо. Наприклад, щось химерне побачив у роздертій цераті, чи в зіжмаканому фантику від цукерки, чи на шибці після дощу. Таких кумедних міфічних персонажів у фільмі буде з десяток. Він уже намалював їхні ескізи, за яких буде робити ляльки, а потім це все знімати.
Словом, каже, що хоче зняти свій фільм у стилі старої лялькової анімації, щось як у Владислава Старевича, який першим у світі зняв фільм у цій техніці.
«Він знімав чорно-білі мультфільми. Але там ляльки настільки живо себе поводять, що виглядають навіть живішими за теперішні 3D персонажі, – говорить художник. – Я також хочу, аби було живо й концептуально».
