— Сьогодні, стало дуже популярним виправдовувати дезертирів. Більш того, робити з них ледь не праведників, що втікаючи з полі бою зберегли життя солдат. Ні, друзі, за таких обставин, це не правильно. Так не годиться, — вважає Зорян Шкіряк.
Як приклад дезертирства помічник міністра внутрішніх спарв наводить приклад п’ятого батальйону територіальної оборони «Прикарпаття”:
— Нічого особистого, але... Вони, без узгодження, нікого не попередивши, просто відійшли з бойових позицій під Іловайськом і повернулися додому. «Які ж вони молодці!», — кричать звідусіль... Губернатор Івано-Франківщини, з квітами і оркестром зустрічає їх як героїв… Дякувати Богу, Президент вже звільнив цього голову ОДА. Всі в захваті від рішення командира, що просто втік, хоча й привіз 400 чоловік неушкодженними. А чи задумався хтось яка ціна цієї втечі і такого «порятунку»? Чи задумався хтось, скільки наших хлопців полягло в результаті їхнього дезертирства? Адже, інші бійці залишилися неприкритим з тилу. Хіба, у них не було матерів, дружин, сестер, дітей? Хіба, коли ви брали до рук зброю не знали, що йде війна? Хіба, ви не знали, що це ризик, а на війні вбивають?
Напевно знали, але не були готові. То навіщо було йти? Я прекрасно розумію мотивацію цих людей і в той самий час, я просто не можу з цим змиритися. Для мене вони – дезертири! Крапка.
У звільненні з СІЗО командира батальйону Зорян Шкіряк побачив і політичний підтекст:
— Саме тому, неприємно вразило, коли наші друзі і соратники з «Батьківщини», з пафосом і «фанфарами» викупили з під-арешту комбата-дезертира… Одне питання: коли ви робите дезертирів героями, ви це робите по незнанню чи у пошуках дешевої популярності?