Так згідно частини першої статті 553 Цивільного Кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
Відповідно ж до вимог статті 554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність, інформує business.ua.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Грім грянув після початку кризи, коли вищезазначені громадяни стали отримувати вимоги від банків- кредиторів та позови про стягнення з них сум боргу, як з осіб, що виступили поручителями боржників у кредитних правовідносинах.
Відтоді фактично й почала формуватись судова практика з цього питання.
В одному з своїх рішень Верховний Суд України прийшов до висновку, що умова договору про дію поруки до повного виконання боржником зобов’язання перед кредитором не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.
У разі не встановлення в договорі поруки строку її припинення порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (частина четверта статті 559 ЦК України).
Це був перший удар для банків-кредиторів, оскільки багато з них цей строк пропустили, і договори поруки в разі пропуску цього строку, є припиненими.
Дискусійним залишалось питання що ж вважати «вимогою до поручителя»- лист з вимогою сплатити борг, чи позов, поданий до суду.
Так у пункті 24. Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зазначається, що пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову.
При цьому існуюча судова практика щодо цього була суперечлива- в одних випадках суд вважав кредитора, який направив такий лист, таким що не пропустив строк звернення до поручителя, в інших навпаки, зазначав, що кредитор має пред’явити до поручителя саме позов.
Ясність вніс Верховний Суд України який 17 вересня 2014 року, ухваливши постанову у справі №6-53цс14 зазначив, що «з огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення “пред’явлення вимоги” до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. При цьому зазначене положення не виключає можливості пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання».
Слід зазначити, що вищезазначена Постанова, у розумінні статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, є рішенням Верховного Суду України, яке прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, громадяни, які необачно виступили поручителями боржників по кредитним та іншим правовідносинам, мають шанс вийти з цієї ситуації без майнових втрат при сприятливих для них обставинах, а саме – у випадку пропуску кредитором законодавчо визначеного строку для пред’явлення позову до поручителя.
