| Фото: http://galka.if.ua/ Водночас він поскаржився, що в порівнянні з першими двома хвилями, бажаючих добровільно йти в армію практично не залишилося. Незважаючи на те, що Прикарпаття вважається найбільш патріотичною областю України, молоді люди не хочуть воювати і вмирати за Донбас, пише Голос столиці.
— Ігор Павлович, нещодавно закінчилася третя хвиля часткової мобілізації. Як вона пройшла в Івано-Франківській області? Чи виконав військовий комісаріат заявлені плани із заклику резервістів?
— Ми виконали поставлені перед нами завдання щодо мобілізації, але не в повному обсязі. Завдання з мобілізації резервістів в області виконані на 80%. Існують об’єктивні причини невиконання, які я просто не маю права озвучувати. По автомобільній техніці національної економіки завдання виконані повністю.
— З якими труднощами ви стикалися під час мобілізації?
— По-перше, дуже багато військовозобов’язаних у нас не проживають за місцем реєстрації. Крім того, ще одна об’єктивна причина невиконання плану – дуже велика міграція в області. Зараз саме такий період, коли люди виїжджають на заробітки. І третя проблема – стан здоров’я призовників. Це три глобальні проблеми, які, будемо говорити, не давали нам можливості в повному обсязі виконати поставлені завдання. Але є ще обставини, які я не хочу озвучувати.
— У вас в області проходили масові протести: жінки перекривали дороги, вимагаючи скасувати мобілізацію для своїх синів, чоловіків і братів. Ви саме про це не хочете говорити?
— Це не в моїй компетенції – давати оцінку цим акціям. Є компетентні органи, в чиї обов’язки входить дати відповідну оцінку і визначити, хто був підбурювачем населення, хто блокував роботу районних військових комісаріатів, зокрема, указу президента України про виконання заходів по третій хвилі мобілізації. Саме компетентні органи мають розібратися і з’ясувати, чому це відбувалося саме в нашій області.
— Але ці акції вплинули на хід мобілізації?
— Звісно.
— А в якому обсязі були виконані плани по перших двох хвилях мобілізації?
— Ми виконали плани в повному обсязі. Але, бачте, тоді були зовсім інші завдання. Усі три хвилі мобілізації в своїх завданнях відрізнялися одна від одної.
— Якщо казати про добровольців, як змінилася їхня кількість у третій хвилі?
— Зменшилася. І дуже суттєво зменшилася. На превеликий жаль, у порівнянні з першою хвилею мобілізації обсяг добровольців скоротився настільки, що мені навіть у процентному співвідношенні страшно цифру назвати.
— Але вони є зараз?
— Дуже мало, добровольців на сьогоднішній момент одиниці. Але тут ще уточнення. Добровольці, які залишаються і кажуть, що «ми готові йти в армію, переступити поріг хати і далі не виходити – ми готові, а якщо за межі області – то ми не готові». От такий підконтекст добровольців. Розумієте, про що мова: «я готовий, але сидячи у себе на печі».
— Тобто на Донбас бажання їхати у них немає?
— Абсолютно вірно.
— Як вплинула на хід мобілізації ситуація з п’ятим батальйоном територіальної оборони «Прикарпаття», який вийшов із зони АТО і повернувся додому?
— Я не думаю, що те, що сталося з п’ятим батальйоном, мало такий вже великий вплив на мобілізацію. Звісно, взаємозв’язок є. Люди ж спілкуються. Це ж наші люди, і, звісно ж, вони зідзвонюються – сім’ї, знайомі, друзі і так далі. Чутки повзуть. Але, на превеликий жаль, у першу чергу «на ура!» виливається все погане, а позитив замовчується. Чомусь у нас, та й не тільки в нашій області, а й, мабуть, у всій нашій державі, спливає нахабна брехня, і чомусь вона підноситься як правда. І дехто навіть імідж собі на цьому робить. А чомусь про позитив ніхто не каже. Це, швидше за все, і призводить до певного дисбалансу в нашій області. Наші хлопці, коли заявляли, що вони голі і босі, це не було правдою.Вони в першу чергу були забезпечені, пройшли необхідне навчання. Вони ж трактують, що ми на автобусах, з нас тут зробили...
— Тобто у бійців «Прикарпаття» була необхідна підготовка, і вони проходили навчання, перед тим як були відправлені в зону АТО?
— Звісно! Більше того, вони проходили підготовку в два етапи. Спочатку на Чернівецькому полігоні було повномасштабне навчання, а потім безпосередньо на базі дислокації військового підрозділу.
— А відомі випадки, коли люди потрапляли в зону бойових дій без відповідного навчання?
— У батальйоні була втрата, це озвучували всі засоби масової інформації, коли загинув начальник штабу. І на його заміщення пішов інший офіцер, і туди він поїхав без підготовки на доукомплектування.
Але це колишній кадровий офіцер. Були ще добровольці, якими був доукомплектований батальйон, але це одна-дві людини, які пройшли службу. Вони поїхали в зону АТО, бо батальйон вже перебував там. Але у них був певний час, щоб вони хоча б мало-мальськи ознайомилися зі зброєю, яку їм видадуть. Але це, на мій погляд, я там не був і ніякої оцінки давати не можу. Але всі сто відсотків особового складу батальйону «Прикарпаття» пройшли бойове злагодження у два етапи. Приїжджала комісія, давала оцінку. Це не все так просто. Вони готувалися. Перший етап, якщо мені не зраджує пам’ять, тривав двадцять днів, вдруге їм продовжили термін підготовки. Сумарно вони навчалися з часу комплектування впродовж двох місяців, перш ніж виїхати в зону АТО.
— Де зараз батальйон?
— Важко сказати.
— Але він існує?
— Так, він існує. Частина батальйону знаходиться зараз на Рівненському полігоні – там особовий склад займається бойовою підготовкою. Ще частина особового складу проходить лікування на території Івано-Франківської області. Є ще одна категорія, яка ухиляється від проходження військової служби, такі у нас теж є військовослужбовці з батальйону. І четверта частина – це ті, хто відновлює боєготовність військової техніки, яка була виведена з ладу під час маршу із зони АТО до місця формування цього підрозділу. Зброю здано на зберігання в тій частині, де формувався батальйон.
— Ви сказали: ухиляються. Ховаються по домівках?
— Не те щоб ховаються, вони просто вважають, що вже своє відслужили і більше не бажають проходити військову службу. І відкрито про це заявляють.