326 року, на другий рік після Першого Вселенського Собору, цариця Єлена – мати першого імператора Візантії Костянтина - поїхала до Єрусалима і відкопала на горі Голгофі хрест, на якому було розіп’ято Господа Ісуса Христа. Близько трьох століть пролежав він у землі, у своєрідній братській могилі, куди римляни мали звичай кидати тіла померлих і знаряддя тортур.
І ось цей хрест був піднятий патріархом Макарієм над усіма віруючими християнами, які зібралися того дня біля Голгофи.
Цей хрест був не лише віднайденим шматком дерева, на якому страждав Ісус, і, де закінчився його земний хресний шлях, але й символізував саму Церкву Христову, яка протягом трьох століть зазнавала жахливого гноблення, зневаги і була поза законом.
Піднятий хрест став символом перемоги і торжества християнства. Безмежному тиску сили і жорстокості Римської імперії християнство ранніх віків протиставило лише безмежну віру, надію і любов – головні євангельські цінності. Саме тому воно не лише вистояло, але й перемогло.
За правління Костянтина Великого християнство було проголошено офіційно дозволеною релігією.