| Фото: Юрія Барни Цього разу похід вдався «сімейним», у вузькому колі: з Калуша до Закарпаття вирушило 15 людей. Може, тому причина — погода, яка у переддень поїздки просто «шепотіла» пронизливим вітром та густим дощем. Не тішило небо і зранку, а хмари — темні і важкі — здавалося, просто супроводжували автобус усю дорогу. Однак, гори — потішили: попри прогнози синоптиків, день видався сонячним і по осінньому теплим.
Організатори поїздки — Центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» (керівник — Олег Нижник) та ФСК «Нафтохімік» (керівник — Василь Худин).
В однойменному селі на Закарпатті, очевидно, напередодні також добряче дощило: під ногами — місиво з болота і вже незабаром калушани тягнули за собою «півцарства».
На втіху місцевим, потічок долали, вчепившись за паркан.
А далі — гори. І кілька ліщинових горішків, і кілька ягід шипшини. І чай, який змушує розігнути скоцюрублі пальці на руках — вітер на підступах до гір холодний і досить пронизливий.
Привал. Кілька хвилин відпочинку — і знову в дорогу. Йти важко. Щоправда, не всім: Василь Худин і Мирон Беляк, яким — «за 60», дадуть фору ще й усім молодим. Зрештою, й не дивно, адже, гірський стаж у них — більше 20-ти років.
Далі було кілька годин впертого підйому вгору — серед чудових осінніх краєвидів, пожовклого листя під ногами вперемішку із насиченою зеленню хвойного Барвінку.
Далі — пожовклий хребет на підході до гори Горб. Власне, «попри» неї калушани і піднімалися на Негровець. Ця гора стала своєрідною заслінкою від пронизливого вітру. Тільки коли пройшли Горб, стало зрозуміло, наскільки холодно на вершині. І — наскільки гарно: з одного боку клубочилися сиві хмари, окутуючи молочним серпанком і калушан, з іншого — сонячний хребет і барвистий осінній ліс. І раптом хмари розсіялися, і перед очима з’явилася захоплююча панорама.
На вершині. Для когось — нарешті, а хтось уже там з півгодини чекає. Здавалося б, немало вже тих вершин було, а відчуття все одно щоразу нові і незабутні. Традиційно — молитва за Україну і — гімн. Фото на пам’ять. Обід. І — назад.
Осінній день — короткий. Його якраз вистачає, щоб завидка спуститися з Негровця. Гори швидко «з’їдають» осіннє сонце — настільки, що хтось не встигає дістати фотоапарат, як воно вже ховається за верхівками дерев. Одразу ж відчутно холодає. І ноги, у яких через крутий спуск починаєш відчувати кожен м’яз, самі несуть з гори ще швидше. За день без дощу і з сонячним промінням сільські дороги трохи підсохли. Це — остання приємність цього дня.
Додому. Їдемо поночі. Болять натруджені ноги. Хтось розглядає фото, хтось — ділиться враженнями по телефону. Закриття сезону? Хіба що літнього. Зимовий обіцяє бути не менш насиченим і цікавим.
Довідка. Не́гровець — гора в Українських Карпатах, у масиві Внутрішні Ґорґани. Розташована в межах Міжгірського району Закарпатської області, на північний схід від с.Негровець і на схід від села Синевир.
Висота 1707,3 м (за іншими даними — 1712 м). Негровець — найвища вершина хребта Пишконя. Підніжжя і нижні схили гори вкриті лісами, вище — полонини, місцями є кам’яні осипища. Північні та південні схили стрімкі.
На схід розташована гора Ясновець (1600 м), на захід — локальні вершини західної частини Пишконі, через які можна спуститись у долину річки Тереблі до села Синевир.
Гора розташована в межах Національного парку «Синевир».
