Східняки - менше. А місцева преса міст і сіл західної України рясніє народними віршами часів нової війни. Імітація ритміки Шевченка, народних коломийок і пісень - тут природні і незмінні. Війна, сколихнувши почуття народні, вкотре в цьому переконує.
Gazeta.ua презентує підбірку народної поезії в цей нелегкий для країни час.
Лист луганчанки українським військовим
Проглядели мы беду, проглядели,
Когда мышками в квартирах сидели.
Чужаки наш дом родной поносили,
И слепцы кричали с ними “Россия!”
И теперь мы все в ответе. В ответе,
Что седеют пятилетние дети,
Разрушаются и судьбы, и стены.
Край родной уже в крови по колено.
Там без хлеба старики умирают…
Там война свой урожай собирает…
Что за страшная, святая работа -
Погибать в бою, спасая кого-то...
Отпустите нам грехи. Отпустите.
Не покиньте! Помогите! Простите!
Цей вірш написала 51-річна луганчанка, яка просить її не називати. Разом з родиною - чоловіком і двома дітьми - три місяці жила у родичів в Києві. Коли відновили залізничне сполучення з Луганськом, відразу повернулися додому.
“Та не однаково мені,
Що Крим забрали москалі,
А люди бідні повтікали,
Хати свої позалишали.
Півострів вже Росії віддали.
Де ж ми розум свій тримали,
Скажіть нам, добрі люди,
Що то далі з нами буде?
Є довкола нас кордони,
Конституція, закони.
Та нема в нас оборони
Захистити всі свободи.
Де ж керівники держави,
Щоб робити добрі справи?
Не думали головою —
Землю свою віддали без бою.
Чому місяці чекали,
Щоби її у нас відібрали?” - запитує Стефанія Вдович з Тернополя.
А ось зразок грізного чоловічого обурення від тернополянина Арсена Вікарука. Епіграфом автор наводить аж дуже популярне “океанівське”: “я не здамся без бою”.
Важкий початок цього року
Здаємося, хлопці, без бою —
Зворотнє твердить Святослав;
Вставаймо за честь і за волю,
Зови, трубадуре, до лав...
Та ми, як з чужої планети,
Неначе з чужої землі:
Навіщо нам бронежилети?
Без бою ж здаєм кораблі.
Радійте, мужі сивочубі,
Що нас не роз’єднує Збруч —
Поки що ж на суші й на морі
Москаль нас бере голіруч.
Важкий початок цього року —
Здали ми і Крим, й кораблі,
А з чим же підемо в Європу,
Як все загребуть москалі?
Бо їм недостатньо лиш Криму,
Землі й бойових кораблів —
Ідеєю “русского” Риму
Московський Нерон захворів.
Отож надіваймо жилети,
Не гаймо часу задарма —
Вартніше за волю померти,
Ніж жити з ганьбою раба.
У ритміці репу висловлюється земляк Арсена Вікарука Любомир Гардецький.
Нікчеми
Ці “гради” в діючих дитячих установах…
Як хлопцям нашим діяти в таких умовах?
Вже мирні мешканці нікчемам є щитами
Як бути з боягузами і що робити з вами?
Відсутність честі - це від боягуза-путі.
Нічого, знищимо вас, не будуть забуті
Всі злочини. Їх не пробачим боягузам. Вам,
Героям України слава! І смерть ворогам!
Софія Лисиця із селища Вишнівець Збаразького району звертається до Путіна:
Докір Путіну
Я не зумію нелюду сказати “пане”,
Хай мучить деспот нас до крові,
Та перед дурнем не впадемо у поклоні.
Звертаюся до вас, але… Чому ж до “вас”? До тебе!
Знову невинних в нас забрало небо.
Знов плаче українська вся родина.
Я вже не впевнена, що ти — людина.
Анжеліка Холодулькіна - до бійців.
Герої чотирнадцятого року,
Вчорашні діти,
що жадали волі.
В Небесні сотні рушили до строку
За примхою
безжалісної долі.
Хто з вас чекав,
що ради сверхприбутку,
Щоб був збережений
Москви протекторат
Нам брат завдасть
такого болю й смутку,
Що буде бити
по домівках “град”…
Пише вірші народ і в коментарях під новинами також не бракує. Ось зразок російською мовою:
Суровые годы уходят
Борьбы за свободу страны,
За ними другие приходят -
Они будут тоже трудны.
Промчалися красные грозы,
Победа настала кругом,
Утрите суровые слезы
Пробитым в боях рукавом.
Соцмережами, які самі обирають собі вірші до смаку, поширюється більш вправна, і часто дуже хороша поезія.
Розкажи, чим ти дихаєш, братику, там, під кулями,
доки в нас тут найбільший ризик- дешеве курево?
Доки в нас тут проблеми - гаряча вода з зарплатою,
розкажи мені, братику, як це - в окопі спати?
Розкажи, як опівночі “Гради” надривно гупають,
розкажи, чи буває тихо під Маріуполем,
розкажи про АК, що завжди при тобі, заряджений -
ну а я пожаліюсь на надто нудне відрядження.
Ми з тобою пліч-о-пліч крізь півжиття прочалапали,
то чи знає тебе хтось ліпше, ніж знаю я тебе?..
Берці - давлять, навколо - гримить та й форма не шовкова,
та ніколи не буду питати, чому ти пішов туди.
Справедливість у тебе - як срібний стилет, загострена;
хіба міг хто чекати, що ти залишишся осторонь?
Із нас двох ти завжди мав утричі більше хоробрості...
Хай тебе захищає
і Сонце,
і Богородиця”.
Інші поети ідуть на війну і пишуть вірші з передової, як от Борис Гуменюк. На відео - вірші читають бійці правого Сектора і поети Дана Камлюк і Арсеній Білодуб.
