| Фото: lady.obozrevatel.com На своїх фотографіях річної давності 26-річна Марія Берлінська виглядає звичайною милою дівчиною. Хіба що погляд сіро-зелених очей незвично серйозний, а на обличчі - ні грама косметики. Але зміна, яка за ці місяці сталася з дівчиною, вражає. Коротко стрижений “їжачок” на голові, скупі точні рухи, уперта лінія підборіддя ... Війна в більшій чи меншій мірі змінює всіх. Але дівчата, що живуть далеко від Луганської та Донецької областей, переживають її дистанційно: дивляться новини, зідзвонюються з друзями зі східних регіонів, іноді пересилають на потреби армії гроші. І тільки одиниці кидають мирне життя, роботу, навчання, захоплення, сім’ю і беруть в руки автомат, пише Обозреватель.
Одна з таких дівчат, Марія Берлінська, недавно приїхала в короткострокову відпустку із зони АТО, розповідає про найяскравіші спогади з фронту:
“Ми їхали порожніми, безлюдними, наче вимерлими містами. Місцеві чоловіки і жінки, ледь побачивши військову техніку і зброю, ховалися по домівках. І тільки діти, показуючи пальчиками на українську символіку, на жовто-блакитний прапор, вітально махали нам ручками і бігли слідом. У ті секунди ми розуміли, заради чого і заради кого ми готові воювати і ризикувати життями”.
“Спочатку я безуспішно намагалася записатися в добровольчий батальйон. Мені ввічливо відповідали, що передзвонять. І ... ніхто не дзвонив. Тоді я вирішила, що досить сидіти склавши руки. Пора діяти. Збиралася відшукати собі бронежилет і їхати в АТО своїм ходом, а на місці вже розбиратися, що до чого. Але мені пощастило: броніки подарувала дуже хороша жінка-волонтер Діана Макарова, вона ж звела мене з командуванням батальйону “Айдар”, котра погодилася зустріти мене на сході. Попередньо я пройшла під Києвом спецпідготовку, під час якої мене навчили аеророзвідки. Мені дуже подобається ця професія. Я не вбиваю ворогів, я рятую життя нашим хлопцям “, каже Марія Берлінська.
За словами дівчини, в її батальйоні воюють кілька жінок. Є навіть 20-річна українка, яка встигла стати найдосвідченішим бійцем. Сама ж Марія встигла потрапити під обстріл під час першого бойового завдання.
“Летіти на літаку довелося тому, що наші безпілотники вийшли з ладу, а відправляти групу розвідників на ворожу територію наосліп означало б погубити їх. Тому я полетіла разом з пілотом на напівспортивному літаку, абсолютно не призначеному для аеророзвідки. Мене відмовляли від польоту, тому що апарат до цього вже не раз обстрілювали, але я все одно вирішила летіти, хоча й розуміла, що ризикую. Рухалися ми низько - в двадцяти метрах від верхівок дерев. Це було дуже небезпечно, але необхідно: по-перше, щоб якісно зафільмувати ворожі об’єкти, по-друге, щоб в разі обстрілу пілот міг сховатися за деревами. Нас засікли. Спочатку літак наскрізь зрешетили автоматними чергами, а під час наступного вильоту обстріляли з кулемета. Тільки завдяки вмінню пілота та Божої ласки ми залишилися живі і виконали завдання. Перед вильотом ми завжди молимося”, акцентує дівчина.
Берлінська зізналася, що довго приховувала від батьків, що пішла на фронт.
“Перед ризикованими вильотами я дзвонила в Кам’янець-Подільський, щоб дізнатися, як у них справи, і сказати, що вони - найкращі в світі і що я їх дуже люблю А на розпитування, де я, завжди відповідала, що на заняттях. Мама, знаючи мій характер, підозрювала, що мене може потягнути воювати, і стривожено питала: “Донечко, ти, сподіваюся, не поїдеш в зону АТО?” Щоб заспокоїти її, відповідала, що поки не збираюся. Правду батьки дізналися тільки зараз, коли я приїхала в Київ. Реагують, як будь-які батьки, чиї діти на війні: плачуть, хвилюються, просять берегти себе “- розповіла боєць.
.jpg)