— Учнів торгівельної школи катували і вбили за те, що вони були українцями, що вони хотіли самостійної України. І сьогодні їх шлях жертовності продовжують кращі сини України воюючи на сході нашої держави. Ми не відступимо у боротьбі, ми мусимо захистити нашу Батьківщину, — зазначив о. Василь Бігун.
Кров у склянках. Усе, що залишилося від 13-х молодих хлопців. Рідні на очах у вжаханих людей, які 4 листопада 1943 року прийшли на калуську торговицю, набирали кров у склянки і пляшки, поки вона стікала крижаними тротуарами, а потім ховали у могилах — замість своїх дітей і братів. 70 років тому у Калуші розстріляли учнів торгівельної школи. Їхні тіла не можуть знайти і досі. Калуські жахи — для повнолітніх й емоційно здорових.
— Ця сумна дата заставляє сьогодні кожного з нас задуматися, як би я поступив. Кожен з нас дає відповідь особисто, бо маємо можливість і відповідальність захистити на сході незалежність України. Ми несемо відповідальність кожен на своєму місці. Ми хочемо годувати свою армію, щоб мати свою державу. Ці студенти стали жертовною лептою перед Українським народом. Козацький дух з нас не пропав. Нас хотіли зробити послушним, схиленим народом. Але ми вистояли. Вистояв Майдан. І нині ми повинні вистояти, бачачи приклади тих, які загинули у боротьбі за Україну. І цю пам’ять ми повинні зберегти в молитві за цю державу, в якій хочемо жити і за яку боремось. Будьмо гідними тих, хто йшов перед нами, — переконаний о. Микола Мороз.
Хвилиною мовчання вшанували розстріляних учнів Калуської торгівельної школи.
