Упродовж усіх днів гімназисти і їхні координатори-наставники (завідувач лабораторії науково-дослідної та проектної діяльності гімназії, натхненникові міжнародних проектів, керівник гуртка мовно-літературної творчості Івано-Франківського обласного відділення МАН, учитель української мови і літератури Віталій Півторак, експерт-мистецтвознавець лабораторії, учитель предметів і керівник гуртків естетичного циклу Наталія Забрицька, тренер з неформальної європейської освіти, голова Калуського міськрайонного відділення «Української бібліотечної асоціації», завідувач бібліотеки Войнилівської зош І – ІІІ ступенів відділу освіти Калуської райдержадміністрації Оксана Півторак) не пропускали жодного цікавого тренінгу в рамках відзначення кількох цьогорічних ювілеїв прав ООН людини й дитини, майстер-класу, презентації чи то в медіатеках шкіл «Вук Караджич», чи в «Йован Попович»; під час мандрівок з історії повсякдення середмістям та його околицями.
“Приємно вразило гімназистів кількаразове телефонне спілкування з Даною Демків, уродженкою Калуша, а нині коломиянкою, заслуженим працівником культури України, володарем Ордену княгині Ольги ІІІ ступеня, керівника всесвітньо відомого ансамблю танцю «Покуття», яка на основі власних фольклорно-етнографічних досліджень зробила постановку танцю «Сербин» та з цьогорічною випускницею, а нині студенткою І курсу Національного університету ім. Тараса Шевченка Надією Пулькас, яка навчається за спеціальністю “Сербська мова та література”, — розповідає Оксана Півторак.
Гімназистів зацікавило й те, що Іван Франко переймався дослідженням і популяризацією сербського народного мелосу, зібраного Вуком Караджичем, реформатором і основоположником сербохорватської літературної мови. А от Михайло Старицький, експерт українського фольклору, етнографії, займаючись перекладом сербських пісень, освоїв сербську історію, географію, масову культуру і повсякденне життя. Про це свідчать численні додатки, які він використовував, щоб збагатити свої переклади. Глибоке знання української народної поезії, народних звичаїв і переконань дали досліднику можливість порівняти сербський та український героїчний епос.
“Згадкою про перебування сербів лишилися численні етноніми, антропоніми, топоніми на географічній карті України, де і сьогодні нерідко зустрічаються назви сіл чи містечок, що колись заснували переселенці. Скажімо, Самбор (сучасна Диківка), Требинське (сучасне Петрове), Буковар (сучасне Букварка), Федвар (сучасне Підлісне), Беча, або Бечка (сучасна Олександрія) та багато інших”, — ділиться гімназистка Анна Самчук.
“Огляд наукових джерел, здійснений юними науковцями гуртка мовно-літературної творчості МАН і гімназійного гімназійного “Родовід”: лінгвістичні дані, поряд із мемуарною літературою та документами тих часів, є чи не найвагомішим джерелом пізнання історичної долі переселенців. Проте згадки про сербів зберігає й український фольклор. Розглядаючи ці свідчення, що їх не втратила народна пам’ять, робимо висновок про глибокі інстинкти національного самозбереження, які підтримували життєдайні течії національної культури навіть усупереч тенденціям асиміляції, що закономірно вели до об’єднання духовних традицій слов’янських народів”, — каже Віталій Півторак.
