| Фото: zbruc.eu
«Музи у «Бункерімуз» — не ефемерні створіння в легких одежах, що кружляють у романтичному танку, а цілком конкретизовані, захоплені в канкані дещо гіперболізованої реальності, пише Збруч.
Всі ці ігри з формою інтригують і провокують, бо як би не нехтував спецефектами, але очі пожадливо чіпляються за контрасти фактури, чуються скелелазами.
Ще один цікавий аспект: у руках трудівниць — двовимірні «об’єкти праці», вони випадають із загальної системи кольорів – без домішок — жовті, блакитні. Живуть своїм життям, непричетним і стороннім, ніби зайшли випадково та залишилися. Контрастують із тілами, що дихають життям, вібрують м’язами, підставляють себе променям. Класика контрасту природності і штучності, і чи не є відтворення природності вбиванням її? Як відчути правдиве дихання життя, коли все, що потрапляло в руки, було таким же однотипним, а очі застелені плямами?
Микола Джичка:
«Я не задумуюся над глибинами значень моїх робіт, а роблю те, що відчуваю. Хоча, «Старі Нові майстри» мені дуже імпонують, подобається нове трактування класичних композицій. Я не люблю антиестетики. Зараз багато творів відштовхують формою, хоча потім приваблюють своїм змістом. Як на мене, мистецтво має бути привабливим: занурюєшся у привабливість, і бачиш, що за тим є ще щось. Нагота весь час звертає на себе увагу. За допомогою неї можна більше наголосити на тому чи іншому меседжі.
Тіло - універсальний засіб, люблю його зображати, і в процесі роботи завжди додаються значення. Звичайно, не хочеться бути буквальним, але я все роблю на чистій інтуїції. Хотів зобразити українську жінку. Так, то не дуже веселі музи. Такий час, а це - віддзеркалення сьогодення. Але тут кожен може знайти своє значення. У полотнах є багато недосказаних речей. Для мене це свого роду гра. Це колективні ігри, ми любимо бавитися та роздавати ролі. Гра - те, що дозволяє людям залишатися дітьми. Навіть у часи кон’юнктури митець грається з тими речами, які хоче від нього ринок».
Художник Дмитро Стецько (Тернопіль):
«Ця виставка цікава не тільки для відвідувачів, але й для художників. Тут непересічний реалістичний рисунок, трохи сюрреалізму, посиленого настрою. У нас давно відійшло на маргінеси реалістичне мистецтво, бо тепер більше захоплюються абстракцією. А ця річ завжди була важливою. Кольору та настрою вже замало. Мистецтво знову вертається до того реалістичної манери, створення композиції, ідеї, образу. Цим Микола Джичка, як на мене, володіє вправно».
Художник Володимир Чорнобай (Тернопіль):
«Микола Джичка йде правильним шляхом. Мені подобається його портрети. Він відчуває натуру, і вміє це добре відтворювати, вона його тримає. Такі роботи йому вдаються найліпше. А у вільних композиціях, мені здається, одні елементи починають суперечить іншим, вони борються не в спосіб контрасту, а в способі виразу, йде плутанина мов».